1. Словник української мови у 20 томах

розпорядчий

РОЗПОРЯ́ДЧИЙ, а, е.

Стос. до розпорядження (у 1 знач.).

На залізничних станціях і окремих заводах створювались розпорядчі і бойові комітети (з наук. літ.);

На кожного депутата припадатиме колосальне навантаження в галузі законодавчої розпорядчої і контрольної діяльності (з газ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розпорядчий — розпоря́дчий прикметник Орфографічний словник української мови
  2. розпорядчий — [розпор’аджчией і роспор’аджчией] м. (на) -чому/-ч'ім, мн. -ч'і Орфоепічний словник української мови
  3. розпорядчий — -а, -е. Стос. до розпорядження (у 1 знач.). Розпорядче засідання — попереднє засідання, на якому розглядаються питання, пов'язані з наступним вирішенням справи. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. розпорядчий — РОЗПОРЯ́ДЧИЙ, а, е. Стос. до розпорядження (у 1 знач.). Маса повинна мати право висувати всіх без винятку робітничих членів маси на розпорядчі функції (Ленін, 36, 1973, 148)... Словник української мови в 11 томах