розпускати

РОЗПУСКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗПУСТИ́ТИ, ущу́, у́стиш, док., кого.

1. кого. Відпускати (всіх або багатьох), звільнивши від виконання якихось завдань, обов'язків.

Дівчат Василь Семенович не розпускав чомусь. Нерідко сам було у дівочу зайде (Панас Мирний);

[Олізар:] Чув, що своїх хлопців розпустив? [Кармелюк:] Мусив розпустить на якийсь час. Треба перечасувати [перечекати], поки їхня гарячка трохи прохолоне (С. Васильченко);

Мовби на крилах полетів Антосьо додому, як розпустили вже на вакації (А. Свидницький);

// Звільняти з роботи, служби.

Дім звелено було забити, прислужників розпустити (Панас Мирний);

// що. Припиняти діяльність якої-небудь організації, установи, виборного органу і т. ін.; ліквідувати.

Карл І розпустив парламент і не скликав його 11 років (з навч. літ.);

// кого. Давати можливість розійтися, розбігтися, роз'їхатися в різні боки.

– То що ж, по-вашому: кинути, розпустити їх [полонених] по степу? – Нащо розпускати? Розбіжаться ще (О. Гончар);

Порозпрягали чергові волів, розпустили по муравці на пашу (М. Коцюбинський).

2. що, розм. Не перешкоджати текти.

3. що. Широко, в усі боки розкидати, простягати (гілки, віти і т. ін.), займаючи великий простір.

Деревце почало казать, .. Що ніде віти розпускать Через оті дуби й осики (Л. Глібов);

Розпустила [яблуня] навкруги широкі гілки і кидала густу тінь на землю (Панас Мирний).

4. що. Послабляти, попускати, роблячи нетуго затягнутим.

Гарячково поспішаючи, Ігор розстібає йому комір, розпускає пояс, підкладає під голову картуз... (І. Багмут);

[Дудар:] А дядько розпустить полотняну сорочку, мов те вітрило (І. Микитенко);

// Давати можливість вільно спадати, не стягуючи, не скріплюючи (волосся і т. ін.).

– Танцюй, танцюй, мій коню сивий, Весь в піні гриву розпускай (О. Олесь);

Настя розпустила по плечах розкішні чорні локони (І. Нечуй-Левицький);

Їй сьогодні дозволено красуватись, розпустивши хвилясте волосся по плечах... (О. Гончар);

* Образно. Ніч вже розпустила по плечах землі темну косу, брела лугом (Ю. Мушкетик);

// Тягнучи нитку, розмотувати або розплітати що-небудь.

Матеріалом для в'язання можуть бути нитки з старих в'язаних речей, які для цього розпускають (з навч. літ.);

* Образно. Уже ніч добре розпустила пряжу з туго намотаного клубочка (Г. Коцюба);

// Розпорюючи шви, складки, робити просторішим (одяг).

– То завузьке на мене, трохи розпустіть, бо душить, – говорила вона до швачки (О. Маковей).

5. що. Розвертати, розкривати, розгортати що-небудь згорнуте, складене.

Подихає вітрець. Деякі барки розпускають вітрила (М. Коцюбинський);

Стоячи біля скрині, дружина розпустила через плече сувій домашнього, сирового полотна (О. Гончар).

6. кого, перен. Послаблюючи вимогливість до кого-небудь, контроль за кимсь, дозволяти йому не стримуватися у виявленні своїх почуттів, настрою і т. ін.

– Бог нас покарає, що ми так дитину розпустили! Не буде їй добра у світі, коли такою вередницею зостанеться (Марко Вовчок);

– Розпустила свого шибеника! – репетує вона (І. Багмут).

7. що, розм. Розсіювати, поширювати у навколишньому просторі.

Він [пароплав] кидав короткими вибухами дим з труби і розпускав сажу по всій пристані (Леся Українка);

В кутку біля Валерика сидів, розпускаючи запах карболки, ветлікар Кундзюба (О. Гончар).

8. що. Розповідати, повідомляти щось усім або багатьом;

// Поширювати (чутки, новини, брехні і т. ін.).

Розпускає [жінка] поміж люди вісті, що він напивається з її причини (Л. Мартович);

Карпо розпустив по селу чутку, як Грицько мав був налякати Пріську (Панас Мирний);

Розпустить [Захар] сам погану брехню про такого чоловіка, що йому не подобається (Грицько Григоренко);

// рідко. Розповсюджувати для ознайомлення (книги, твори, видання і т. ін.).

Можна та й треба книжки розпускати (Панас Мирний).

9. що, розм. Перетворювати що-небудь на рідину; розплавляти, розтоплювати.

Весна 1932 року рано розпустила сніги (Іван Ле);

// Розчиняти в рідині, розбавляти рідиною.

Вода вбирає або розпускає в собі по дорозі багато частин (Сл. Б. Грінченка);

Розпустив [Данкевич] молоко перевареною водою (О. Маковей).

10. перев. док., що, безос., розм. Зробити важким для їзди, ходьби.

Треба запастися дровами, бо розпустить дороги, то не доберешся до лісу (П. Кочура).

11. перев. док., що. Розтратити марно.

Він .. гроші свої любить і боїться, що ти їх швидко розпустиш (І. Франко);

Вона переведе все, розпустить, розкида, попсує (Л. Яновська).

(1) Ню́ні розпуска́ти – плакати; бути плаксієм, скиглієм.

[Галька:] Я не хочу жити у панів! (Плаче). [Савка:] Ну, Галочко, годі! Не годиться комсомолці нюні розпускати (Я. Мамонтов);

– Хлопці, дивіться ж, не розпускайте нюні перед хазяїном. Тримайтеся свого... (М. Чабанівський);

(2) Розпуска́ти / розпусти́ти ко́су (ко́си) – розплітати волосся.

Мавка йде до калини, .. розпускає собі коси (Леся Українка);

Була Катерина молодою, русої коси не розпустила, разка намиста не зносила (С. Чорнобривець).

◇ Випуска́ти (розпуска́ти) / ви́пустити (розпусти́ти) па́зури (па́зурі, кі́гті) див. випуска́ти;

(3) Патя́ки розпусти́ти – почати базікати, теревенити.

Розпустити патяки обоє (Панас Мирний);

Попуска́ти (розпуска́ти) / попусти́ти (розпусти́ти) ві́жки (поводи́, вузде́чку і т. ін.) див. попуска́ти¹;

Пра́вити (справляти, розво́дити, точи́ти, плести́ і т. ін.) / розвести́ (розпусти́ти) тереве́ні (рідше тереве́ні-ве́ні) див. пра́вити²;

(4) Розпуска́ти (поши́рювати і т. ін.) / розпусти́ти і т. ін. чу́тку (чутки́) – те саме, що Пуска́ти / пусти́ти я́су (див. пуска́ти).

І Карпо розпустив по селу чутку, що Грицько мав був налякати Пріську (Панас Мирний);

(5) Розпуска́ти / розпусти́ти го́лос – не стримуючись, дуже голосно, на повну силу кричати, співати, лаятися і т. ін.

Ще тюпаючи до погреба, вона завела пісню, а як опинилася в його темній самотині, то так розпустила свій голос – аж луна знялася (Панас Мирний);

Ілько Панасович рукам волі не давав, але голос розпустив.. – Та я тебе, вишкребку... (А. Крижанівський);

(6) Розпуска́ти (розв'я́зувати) / розпусти́ти (розв'яза́ти) гу́би (губу́), зневажл. – не стримуватися в розмові у висловлюваннях, говорити багато чого-небудь неприємного, дошкульного.

“Та цить, невістко, та не розпускай губи, Як бачиш коцюбу, то позбираєш зуби”. Я молоденька, уміла одвіт дати: “В коцюбі два кінці, будемо зуби міряти” (з народної пісні);

Омелян думає: “Куди ж пак губи розпустив [Олексій]: “Сякі-такі, христопродавці...””, – думав, що в старости пролізе.., а воно люди з вухами (П. Панч);

– Ти вже й розв'язала губу, – заговорила мати. – Або ж не правду кажу? – озвалась Мася (А. Свидницький);

(7) Розпуска́ти / розпусти́ти за ві́тром (по ві́тру) що:

а) марно витрачати гроші, заробіток, спадщину і т. ін.; не бути ощадливим.

Служивши чесно, без пороку, З боргів покійник батько жив, Три бали він давав щороку І все за вітром розпустив (М. Рильський, пер. з тв. О. Пушкіна);

б) знищувати, не залишаючи сліду.

Світ здається викінченим, як поема митця старого, – а буває часом, Коли хотілось би його зламати, Розвіяти, по вітру розпустить (М. Рильський);

(8) Розпуска́ти / розпусти́ти на обли́ччі у́смішку – нещиро посміхатися.

Увійшла секретар-машиністка Аделаїда Авилівна і .. поспішила розпустити на обличчі найширшу усмішку (О. Донченко);

(9) Розпуска́ти / розпусти́ти пі́р'я (хвіст), жарт. – пишатися, красуватися перед ким-небудь, намагаючись сподобатись комусь, привернути до себе увагу.

Та де ж пак – пір'я розпустив, розкокошився (Ю. Шовкопляс);

(10) Розпуска́ти / розпусти́ти себе́ (свої́ не́рви, своє́ се́рце і т. ін.) – давати волю своїм почуттям, не стримувати себе.

Коли ти хочеш стримувати себе, “не розпускать себе”, як ти виражаєшся, то треба ж і помагать собі (Леся Українка);

[Ганна:] Розпустила ти своє серце, навіть і про Бога забула? [Зінька:] Ні, Галю, Бог про нас забув! (М. Кропивницький);

(11) Розпуска́ти / розпусти́ти сли́ни (ню́ні, патьо́ки, рю́ми, рю́мси), зневажл.:

а) плакати.

[Варка:] Ти чого слини розпустив, як баба Горпина, що пасе панських гиндичат! (І. Карпенко-Карий);

[Василь:] Верни її, братіку [братику]! Покаюся, перед усім миром покаюся!.. [Митрохван:] Ач, розпустив слини! (М. Кропивницький);

Він закрив долонями обличчя.. – Знайшов де рюмсати. Ач, нюні розпустив! Виходь! (М. Понеділок);

І знову розпустила [баба] патьоки і заголосила на всю хату (О. Стороженко);

[Омелько:] Ти ще тут рюми розпустила... Геть! (М. Кропивницький);

[Пані (до Ярини):] А ти чого тут рюмси розпустила? (С. Васильченко);

б) переставати стримувати себе у вияві почуттів, настрою і т. ін.

– Ти говориш: “слини розпустив”. Підожди, дай мені сказати! .. Другі мають щось десь, що і прийме їх, куди вони можуть прихилитися при лихій годині, де вони будуть почувати себе дома (В. Винниченко);

Як Богданові хотілося обняти цю повненьку, пухленьку молодичку, сказати їй багато гарних слів, та не годилося нюні розпускати (В. Большак);

Більше він ніколи не буде писати Наталці, досить, а то розпустив нюні. Любов, любов (М. Зарудний);

// виявляти слабкість, пасувати перед труднощами.

– Я переконаний, що в так звані діри і треба посилати саме таких, як ми, бо ледаще там одразу розпустить патьоки й накиває п'ятами (М. Стельмах);

(12) Розпуска́ти / розпусти́ти сли́ні, рідко – те саме, що Розпуска́ти / розпусти́ти сли́ни (ню́ні, патьо́ки, рю́ми, рю́мси) (див. розпуска́ти).

[Варка:] Ти чогось слині розпустив, як баба Горпина (І. Карпенко-Карий);

(13) Розпуска́ти / розпусти́ти язика́, зневажл.:

а) не стримуватися у розмові; багато говорити.

Онилька вже й не рада була, що з дурного розуму розпустила язика – все Явдосі розказала про діло (Грицько Григоренко);

Зрозуміли одне – не розпускай язика навіть у камері (Ю. Збанацький);

– Ну то й знай своє діло: сторожи, а не розпускай язика, – обізвалася Варка. – Декому дуже неприємно слухати ваші речі (Л. Яновська);

– Ти от що, куме, розтягни рота і язика не розпускай. – Послав би я тебе, своячок, але боюся, що не повернешся (А. Крижанівський);

б) говорити багато взагалі; ставати говірким.

– Кума сіла проти мене та й розпустила язика. Та вже й вміє балакати! (І. Нечуй-Левицький);

– Він [Аква] не знав, що я з вами .. знайомий, і розпустив язика. Бо хвалиться він, звичайно, полюбляє (В. Дрозд);

Розпусти́ти язички́.

Ніхто [з дівчат] за голосом спочатку й не помітив, що він [учитель] уже давненько стоїть у дверях. А вони так розпустили язички, що в порожньому залі луни ходили (В. Речмедін);

(14) Розпуска́ти (розставля́ти) / розпусти́ти (розста́вити) ву́ха:

а) (зі сл. слухати) уважно, з великим захопленням, забуваючи про все.

Слухаю його, вуха розпустила: умів, умів мене Тарас заспокоювати (І. Муратов);

Слухав той, слухав, розпустивши вуха, і відчував себе на десятому небі (І. Цюпа);

[Храпко:] Дурепо! дурепо! Він каже, а ти віриш? Розставила вуха, слухаєш? (Панас Мирний);

б) слухати довірливо без будь-якого сумніву.

[Шельменко:] Потурайте, Мотрюсю, – не знаю, як вас по батюшці, – що ми, служиві, вам, будучи, говоримо! Тільки розпустіть вуха, то і забожимося, що і на вербі є груші (Г. Квітка-Основ'яненко);

(15) Розпусти́ти мо́рду (пи́сок) – поводити себе гордовито, пихато.

– Чого се розпустив морду, як халяву? Та се не Січ: тут тобі гетьман не свій брат (П. Куліш);

– Як я .. посилав за тобою на толоку, то ти ще й писок розпустила (Л. Мартович);

(16) Розпусти́ти ханьки́, грубо. – розбалакатися.

Як розпустить свої ханьки, так і за день не переслухаєш (Сл. Б. Грінченка);

(17) Розпусти́ти язика́ (мо́рду), як (мов) халя́ву – те саме, що ла́ятися 1.

– Годі лиш, батьку! – крикне Брюховецький. – Чого се розпустив морду, як халяву? (П. Куліш);

– Ти чого, відьмо.., язика, мов халяву, розпустила? (М. Стельмах).