розрубувати

РОЗРУ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗРУБА́ТИ, а́ю, а́єш, РОЗРУБИ́ТИ, лю, биш, док.

1. кого, що. Рубаючи, розділяти, розсікати на частини, шматки.

Вояки стинали втікачам голови, розрубували надвоє (Олесь Досвітній);

Якби хтів їй [Жар-птиці] волю дати хто з хоробрих юнаків, мусить перше розрубати сімдесят ще й сім замків... (Леся Українка);

Тільки в грізній помсти люті, коли кров її [дівчини] текла, розрубав він офіцера од погона до сідла (В. Сосюра);

// що. Рубаючи, псувати річ.

Довго рубалися вони... Розрубав на ньому [Шилові] вражий лях залізну сорочку (О. Довженко);

// що. Заподіювати рубану (у 3 знач.) рану; ранити.

Горленкові стало погано. Шабля Потоцького розрубала йому плече, ключицю і перші ребра (З. Тулуб);

// що, перен. Сильним швидким змахом чого-небудь розсікати повітря, воду і т. ін.

Руки трьох сипайчів жвавіше замахали, розрубуючи воду (Іван Ле);

Рубанюк різко викинув уперед руку, розрубав нею важке димне повітря, ніби шаблею рубонув незримого ворога (І. Цюпа);

// кого, що, перен. Порушувати цілісність чого-небудь, роз'єднувати, відокремлюючи щось.

Кількома ударами наші війська розрубали на частини оточені дивізії ворога (О. Гончар).

2. перен. Припиняти дію, прояв чого-небудь, що зв'язує, скріплює певними стосунками.

Коли ми вимовляємо слова – Пушкін і Шевченко, то називаємо імена людей, які з найбільшою силою втілили в собі найкращі думи і найзаповітніші прагнення двох братніх народів, дружбу яких, міцну, як сталь, так само не здатен розрубати ніхто і ніколи (М. Рильський);

[Кривоніс:] Дай Боже від шляхти народ звільнити, а тоді твою угоду з ханом я мечем розрубаю (О. Корнійчук).

3. що, перен. Звільнятися від чого-небудь тяжкого, обтяжливого.

[Д. Жуан:] О, певне, я б не витримав їх [громадські пута] довго, якби не ви. Я б розрубав їх знову (Леся Українка).

◇ (1) Розруба́ти одни́м уда́ром (ма́хом) – вирішити яке-небудь питання рішуче, відразу.

Розрубали все одним ударом – роздали землю трудовому народові! (О. Гончар);

(2) Розру́бувати (рідше руба́ти) / розруба́ти ву́зол чого і без дод. – рішуче й остаточно розв'язувати що-небудь складне, заплутане.

Зі сторінок наших книг майже зовсім зник герой-надлюдина, який з легкістю надзвичайною розрубував усі вузли найскладніших протиріч (з газ.);

Може, думалось, підкаже щось Карпо Федорович. Він чоловік грубий, нецеремонний, то й знає, як треба рубати такі вузли (Ю. Мушкетик);

Саїд відчував, що от-от голова йому трісне від такого божевільного повороту справи .. Кортить якимсь рішучим ударом розрубати цей вузол назавжди (Іван Ле);

Коцюбинський вирішив розрубати вузол одним махом (Л. Смілянський);

(3) Розру́бувати (рідше руба́ти) / розруба́ти го́рдіїв (рідко тимофі́їв) ву́зол, книжн. – швидко, рішуче й остаточно розв'язувати складну проблему.

Іде [Маріка], рвучи ногами, нікуди не дивиться. Що за комбінація, – не можу догадатися. Але молодиці проворніші від мене і гордіїв, чи тимофіїв, вузол рубають влучними словами. Показалося все дуже просто (Г. Хоткевич);

Тільки одне, тільки прихід Аркадія міг нарешті розрубати оцей гордіїв вузол, та й після його приходу поведінка Валерії всім могла б видатися підозрілою (В. Собко);

Мстислав зарікався більше не стрічатися з Настею, не морочити ні себе, ні її, раз і назавжди розрубати для них обох цей незручний гордіїв вузол (В. Логвиненко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розрубувати — РОЗРУ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗРУБА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. 1. Рубаючи, розділяти, розсікати на частини, шматки. Вояки стинали втікачам голови, розрубували надвоє (Досв. Словник української мови в 11 томах
  2. розрубувати — розру́бувати / розруба́ти ву́зол (вузли́) чого і без додатка. Рішуче й остаточно розв’язувати що-небудь складне, заплутане. Зі сторінок наших книг майже зовсім зник герой- надлюдина... Фразеологічний словник української мови
  3. розрубувати — розру́бувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  4. розрубувати — Розрубувати, -бую, -єш сов. в. розруба́ти, -ба́ю, -єш, гл. Разрубать, разрубить. Перетягли шнурками перину й одну подушку і сокирою розрубали як раз по половині. Левиц. Пов. 87. Словник української мови Грінченка
  5. розрубувати — РА́НИТИ (робити комусь рану, рани; перев. рослини — пошкоджувати), ЗРА́НЮВАТИ, УРАЖА́ТИ (ВРАЖА́ТИ), РІ́ЗАТИ, ПІДРІ́ЗУВАТИ (ПІДРІЗА́ТИ) розм., РОЗТИНА́ТИ, РОЗСІКА́ТИ, СІКТИ, ПІДСІКА́ТИ, РОЗРА́НЮВАТИ, РОЗПАНА́ХУВАТИ розм. Словник синонімів української мови
  6. розрубувати — див. рубати Словник синонімів Вусика
  7. розрубувати — -ую, -уєш, недок., розрубати, -аю, -аєш, док., перех. 1》 Рубаючи, розділяти, розсікати на частини, шматки. || Рубаючи, псувати річ. || Заподіювати рубану (у 3 знач.) рану; ранити. || перен. Сильним швидким змахом чого-небудь розсікати повітря, воду і... Великий тлумачний словник сучасної мови