розрубувати
РОЗРУ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗРУБА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Рубаючи, розділяти, розсікати на частини, шматки.
Вояки стинали втікачам голови, розрубували надвоє (Досв., Гюлле, 1961, 181);
Якби хтів їй [Жар-птиці] волю дати хто з хоробрих юнаків, мусить перше розрубати сімдесят ще й сім замків… (Л. Укр., І, 1951, 275);
Тільки в грізній помсти люті, коли кров її [дівчини] текла, розрубав він офіцера од погона до сідла (Сос., Солов. далі, 1957,44);
*Образно. Холодне блакитне сяйво.. розрубувало пітьму, примушуючи море світитися срібним блиском (Горький, Опов., перекл. Хуторяна, 1948, 27);
// Рубаючи, псувати річ.
Довго рубалися вони… Розрубав на ньому [Шилові] вражий лях залізну сорочку (Довж., І, 1958, 260);
// Заподіювати рубану (у 3 знач.) рану; ранити.
Горленкові стало погано. Шабля Потоцького розрубала йому плече, ключицю і перші ребра (Тулуб, Людолови, I, 1957, 37);
// перен. Сильним швидким змахом чого-небудь розсікати повітря, воду і т. ін.
Руки трьох сипайчів жвавіше замахали, розрубуючи воду (Ле, Міжгір’я, 1953, 274);
Рубанюк різко викинув уперед руку, розрубав нею важке димне повітря, ніби шаблею рубонув незримого ворога (Цюпа, Назустріч.., 1958, 55);
// перен. Порушувати цілісність чого-небудь, роз’єднувати, відокремлюючи щось.
Кількома ударами наші війська розрубали на частини оточені дивізії ворога (Гончар, І, 1954, 60).
◊ Розруба́ти одни́м уда́ром (ма́хом) — вирішити яке-небудь питання рішуче, відразу.
— Тільки ми, більшовики-ленінці, розрубали все одним ударом — роздали землю трудовому народові! (Гончар, II, 1959, 228);
Розру́бувати (розруба́ти) ву́зол (вузла́, вузли́) — швидко розв’язувати що-небудь складне, заплутане.
Зі сторінок наших книг майже зовсім зник.. герой-надлюдина, який з легкістю надзвичайною розрубував усі вузли найскладніших протиріч (Літ. газ., 11. III 1959, 2);
Розру́бувати (розруба́ти) го́рдіїв ву́зол див. го́рдіїв ву́зол.
2. перен. Припиняти дію, прояв чого-небудь, що зв’язує, скріплює певними стосунками.
Коли ми вимовляємо слова — Пушкін і Шевченко, то називаємо імена людей, які з найбільшою силою втілили в собі найкращі думи і найзаповітніші прагнення двох братніх народів, дружбу яких, міцну, як сталь, так само не здатен розрубати ніхто і ніколи (Рильський, X, 1962, 31);
[Кривоніс:] Дай боже від шляхти народ звільнити, а тоді твою угоду з ханом я мечем розрубаю (Корн., І, 1955, 228).
3. перен. Звільнятися від чого-небудь тяжкого, обтяжливого.
[Д. Жуан:] О, певне, я б не витримав їх [громадські пута] довго, якби не ви. Я б розрубав їх знову, коли інакше з них нема визволу (Л. Укр., III, 1952, 408).
Значення в інших словниках
- розрубувати — розру́бувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- розрубувати — див. рубати Словник синонімів Вусика
- розрубувати — -ую, -уєш, недок., розрубати, -аю, -аєш, док., перех. 1》 Рубаючи, розділяти, розсікати на частини, шматки. || Рубаючи, псувати річ. || Заподіювати рубану (у 3 знач.) рану; ранити. || перен. Сильним швидким змахом чого-небудь розсікати повітря, воду і... Великий тлумачний словник сучасної мови
- розрубувати — РОЗРУ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗРУБА́ТИ, а́ю, а́єш, РОЗРУБИ́ТИ, лю, биш, док. 1. кого, що. Рубаючи, розділяти, розсікати на частини, шматки. Словник української мови у 20 томах
- розрубувати — розру́бувати / розруба́ти ву́зол (вузли́) чого і без додатка. Рішуче й остаточно розв’язувати що-небудь складне, заплутане. Зі сторінок наших книг майже зовсім зник герой- надлюдина... Фразеологічний словник української мови
- розрубувати — РА́НИТИ (робити комусь рану, рани; перев. рослини — пошкоджувати), ЗРА́НЮВАТИ, УРАЖА́ТИ (ВРАЖА́ТИ), РІ́ЗАТИ, ПІДРІ́ЗУВАТИ (ПІДРІЗА́ТИ) розм., РОЗТИНА́ТИ, РОЗСІКА́ТИ, СІКТИ, ПІДСІКА́ТИ, РОЗРА́НЮВАТИ, РОЗПАНА́ХУВАТИ розм. Словник синонімів української мови
- розрубувати — Розрубувати, -бую, -єш сов. в. розруба́ти, -ба́ю, -єш, гл. Разрубать, разрубить. Перетягли шнурками перину й одну подушку і сокирою розрубали як раз по половині. Левиц. Пов. 87. Словник української мови Грінченка