1. Фразеологічний словник української мови

розрубувати

розру́бувати / розруба́ти ву́зол (вузли́) чого і без додатка. Рішуче й остаточно розв’язувати що-небудь складне, заплутане. Зі сторінок наших книг майже зовсім зник герой- надлюдина, який з легкістю надзвичайною розрубував усі вузли найскладніших протиріч (З газети); Коцюбинський вирішив розрубати вузол одним махом (Л. Смілянський).

розру́бувати / розруба́ти го́рдіїв ву́зол, книжн. Швидко, рішуче й остаточно розв’язувати складну проблему. Тільки одне, тільки прихід Аркадія міг нарешті розрубати оцей гордіїв вузол, та й після його приходу поведінка Валерії всім могла б видатися підозрілою (В. Собко); Мстислав зарікався більше не стрічатися з Настею, не морочити ні себе, ні її, раз і назавжди розрубати для них обох цей незручний гордіїв вузол (В. Логвиненко).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розрубувати — розру́бувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. розрубувати — див. рубати Словник синонімів Вусика
  3. розрубувати — -ую, -уєш, недок., розрубати, -аю, -аєш, док., перех. 1》 Рубаючи, розділяти, розсікати на частини, шматки. || Рубаючи, псувати річ. || Заподіювати рубану (у 3 знач.) рану; ранити. || перен. Сильним швидким змахом чого-небудь розсікати повітря, воду і... Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. розрубувати — РОЗРУ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗРУБА́ТИ, а́ю, а́єш, РОЗРУБИ́ТИ, лю, биш, док. 1. кого, що. Рубаючи, розділяти, розсікати на частини, шматки. Словник української мови у 20 томах
  5. розрубувати — РА́НИТИ (робити комусь рану, рани; перев. рослини — пошкоджувати), ЗРА́НЮВАТИ, УРАЖА́ТИ (ВРАЖА́ТИ), РІ́ЗАТИ, ПІДРІ́ЗУВАТИ (ПІДРІЗА́ТИ) розм., РОЗТИНА́ТИ, РОЗСІКА́ТИ, СІКТИ, ПІДСІКА́ТИ, РОЗРА́НЮВАТИ, РОЗПАНА́ХУВАТИ розм. Словник синонімів української мови
  6. розрубувати — РОЗРУ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗРУБА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. 1. Рубаючи, розділяти, розсікати на частини, шматки. Вояки стинали втікачам голови, розрубували надвоє (Досв. Словник української мови в 11 томах
  7. розрубувати — Розрубувати, -бую, -єш сов. в. розруба́ти, -ба́ю, -єш, гл. Разрубать, разрубить. Перетягли шнурками перину й одну подушку і сокирою розрубали як раз по половині. Левиц. Пов. 87. Словник української мови Грінченка