розумно

РОЗУ́МНО.

1. Присл. до розу́мний.

– Писали люди вірші, та так розумно написали, що усяк їх повиучував (Г. Квітка-Основ'яненко);

Великі сиві очі з-під довгих чорних вій дивилися пильно і розумно (М. Коцюбинський);

Ви ж на займані своїй розумно господарювали, Руську землю й руську честь од ворогів обороняли (П. Куліш);

Ми в дружній живемо сім' ї Розумно і багато (М. Рильський);

Лісорозсадник виявився великим і дуже розумно спланованим господарством (М. Чабанівський);

Треба наполегливо вчити людей, особливо молодь, розумно витрачати свій вільний час (з публіц. літ.).

2. у знач. пред. Правильно, добре.

Що, ультиматум? Ну, так не можна, бо це не розумно і не критично (М. Коцюбинський);

І хоч розумно було б не повертати, а їхати далі, додому, .. Андрій, проте, натягнув правий повід і, не спускаючи очей з людської валки, завернув звіздочолого за нею (Д. Бедзик);

– Так, так... Се розумно... Се гаразд, – похвалив Палій (Д. Мордовець).