руно

РУ́НО¹, а, с.

Густа і довга вовна з овець, яка не розпадається на окремі пасма, а становить одне ціле.

– А хіба ж не радується душа, коли острижеш барана, а на ньому руно!.. Таке руно, що розкинеш і – на весь сарай! (О. Гончар);

Лискуче руно славно в'яжеться, не розсипається (К. Гордієнко);

На пекторалі з Товстої Могили, у верхньому ярусі, є фігурки двох рогатих овець (самок) – їх доять молоді скіфи. Руно з характерними завитками не надто довге, на спині не розпадається, як у грубововняних овець (з наук.-попул. літ.);

* Образно. Туман розвіявся, як дим, тільки де-не-де останні його волохаті руна танули в бузкових ущелинах (О. Донченко);

* У порівн. Шерсть на тій собаці як руно (Сл. Б. Грінченка);

// Вовна, настрижена з однієї вівці.

Тільки він один щодня здіймав панові п'ятдесят – шістдесят тонких рун (М. Стельмах);

// Овеча шкура з вовною.

Свіжого віття накидав, овечим накрив його руном. Сів на цім місці тоді і улюблений син Одіссеїв (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);

* У порівн. Не встрелив велета Господь своїм ясним перуном, він тільки сном його накрив, немов м'якеньким руном (Леся Українка);

// перен. Густе, пишне волосся.

– Здорові! – привітався він, скидаючи .. шапку та показуючи ціле руно посивілого волосся на голові (Панас Мирний);

Жовна перекотилися під порослою шкірою щік. Руно щетини так і не змогло вповні сховати відбитку гіркоти (Г. Колісник).

◇ (1) Золоте́ ру́но:

а) у старогрецькій міфології – золота бараняча шкура.

Фантастичні оповідання про населення Причорномор'я збереглися в деяких грецьких легендах про золоте руно, про мандрівки Одіссея тощо (з навч. літ.);

б) те, що має найвищу якість, є найціннішим.

Отари [овечок] – золоте руно степовиків – блукають по всьому примор'ю (О. Гончар).

РУ́НО² див. ру́на³.