1. Словник української мови у 20 томах

руця

РУ́ЦЯ, і, ж., дит.

Рука.

Весела й жвавенька була І щебетала дівчинка мала: “Куку, куку! а де ти? тут, татусю? Візьми на руці, поцілуй Марусю!” (Леся Українка).

◇ (1) По руці́ кому:

а) (кому) у той самий бік, по дорозі.

– Хіба Тимофієві по руці з тобою йти? – обізвалася Пріська, далека Тимофієва родичка (Панас Мирний);

б) (кому що) про те, що зручно тримати, носити, чим добре користуватися під час роботи і т. ін.

– Добре було б і перстень до серег [сережок] мати, теж срібний, і по руці, а не такий, як у Горпини (Панас Мирний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. руця — ру́ця іменник жіночого роду дит. Орфографічний словник української мови
  2. руця — див. рука Словник синонімів Вусика
  3. руця — -і, ж. Зменш.-пестл. до рука 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. руця — ру́ця ласк. рука (м, ср, ст)||ручка ◊ цілу́ю ру́ці формула привітання та прощання у звертанні до жінки (ст)||цілую ручки, цьомці (цьомки) ручки, ножки і всюди потрошки; цюмцю-румцю; цю-руці Лексикон львівський: поважно і на жарт
  5. руця — РУ́ЦЯ, і, ж., дит. Рука. Весела й жвавенька була І щебетала дівчинка мала: «Куку, куку! а де ти? тут, татусю? Візьми на руці, поцілуй Марусю!» (Л. Укр., І, 1951, 31). Словник української мови в 11 томах
  6. руця — Руця, -ці ж. Дѣтск. Рука, ручка. О. 1862. IX. 119. Словник української мови Грінченка