самочинно
САМОЧИ́ННО.
Присл. до самочи́нний.
[Чиновник:] Своєї кари він не втече, а самочинно судить його не можна (С. Васильченко);
Він призначив себе на бургомістра самочинно (В. Собко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- самочинно — самочи́нно прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- самочинно — Присл. до самочинний. Великий тлумачний словник сучасної мови
- самочинно — Свавільно, довільно Словник чужослів Павло Штепа
- самочинно — САМОЧИ́ННО. Присл. до самочи́нний. [Чиновник:] Своєї кари він не втече, а самочинно судить його не можна (Вас., III, 1960, 483); Він призначив себе на бургомістра самочинно (Собко, Серце, 1952, 104). Словник української мови в 11 томах