сидячий

СИДЯ́ЧИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. до сиді́ти 1.

Ще далі – хори, сидячі й стоячі. Кожне село дало свій хор (М. Коцюбинський);

Коло горбка ковбчик [колода], а на ковбчику щось коряве в постаті сидячої людини (Г. Хоткевич);

Проблиск огню з печі кидався на зігнену його сидячу постать і ломився неясним світлом по кутах (Н. Кобринська);

Хоч він у цю хвилину і усвідомлював, що сидить на столі, але його охопив ще більший розпач, бо він своїми ногами дотикався колін сидячого поручника (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека);

На мить я згадав наш із Карпом зарок не бити сидячої дичини (Олесь Досвітній).

2. у знач. прикм. У якому перебувають при сидінні (про позу, положення і т. ін.).

Технік .. прогуркотів стільцем по підлозі, ледве не впав, але знову прибрав більш-менш сидячого положення і вже куняє (О. Гончар).

3. у знач. прикм. Пов'язаний із тривалим чи постійним сидінням або з перебуванням на одному місці; малорухливий.

Її каліцтво і сидяче життя придали її характерові якусь надзвичайну рівність (І. Франко);

Сидячий спосіб життя, відсутність фізичної праці, тісний одяг, несвоєчасне харчування порушують регулярний вихід жовчі в дванадцятипалу кишку (з наук.-попул. літ.);

Більшість кишечнопорожнинних [тварин] веде сидячий спосіб життя (з навч. літ.).

4. у знач. прикм., розм. Признач. для сидіння.

Я хотів придбати собі сидяче місце в таку довгу дорогу (М. Томчаній).

5. у знач. прикм. Який має дуже короткий черешок, квітконіжку і т. ін. (про листя, квітку тощо).

Кошички цикорію дикого сидячі, сидять поодиноко або по 2–З (з наук.-попул. літ.).