скалічити

СКАЛІ́ЧИТИ, чу, чиш, док., кого, що.

1. Завдати каліцтва кому-небудь, зробити калікою.

– А хто своїх бісових вилупків натравляв кидатись груддям? Скалічити ж дитину можна: печінки одбити, око вибити... (Панас Мирний);

– Навмисне штовхнув [Шумейко] мене на циркулярку... Скалічив мене він... Куди тепер я піду? Хто дасть мені роботу (А. Шиян);

Льотчик, глянувши туди [в бік кошари], помітив, як між кущами кураю стрибає щось схоже на зайченя .. – Отож, кажуть, Бог є, – загомонів батько. – А де ж він є? Хай ми прогрішили, а ягня? За що його він скалічив? (О. Гончар);

// Поранити, пошкодити які-небудь частини тіла.

Той Прометея нащадок, дотепний до струн найдорожчих, руки до крові скалічить об струни (Леся Українка);

Вона бігла назад .. Вона не мала часу на обережність – комиш бив її по лицю і навіть скалічив ногу (М. Коцюбинський);

// перен. Завдати шкоди чому-небудь; зіпсувати.

Скалічити дерево.

2. перен. Заподіяти моральних травм; знівечити.

“Поки воно півсвідоме – не відчуває нічого. От – бавиться собі, співає... Ще не перестала бути дівчиною-дитиною. Але потім – чи не прийде щось велике, чи не скалічить душу?” (Г. Хоткевич);

[Ромодан:] Коли б я не знав, яка світла голова в тебе. Що з тобою сталось?.. Тебе ж уся Україна знала!.. Кирюшо, друже мій, хто тебе так скалічив?!.. (О. Корнійчук).

(1) Скалі́чити на смерть – дуже, перев. смертельно покалічити.

“Коли послушників скубе [отець Тарасій] за коси так, що трохи голови не одірве та не викруте [викрутить] з в'язів, то вже певно, що мені голову зовсім зірве... або скалічить на смерть, а може, й уб'є” (І. Нечуй-Левицький);

[Тарас:] Це за вас .. мого Ваську скалічили на смерть?.. (О. Корнійчук).