скоромовка

СКОРОМО́ВКА, и, ж.

1. Швидка, поспішна мова або швидкий темп мови.

Було добре чути кожен тихий голос, гірке схлипування Катрусі і заспокійливу скоромовку розгніваної Уляни, Чумакової жінки (В. Кучер);

– А я оце у Калинівку приїхала, – солоденькою скоромовкою затріскотіла стара, – дай, думаю, зайду, погляну, як мої діточки поживають (В. Собко);

* Образно. В темряві чулися крики поранених, голоси команди, тріск автоматних черг, важка скоромовка кулеметів, свист куль і сичання осколків (Л. Первомайський);

// у знач. присл. скоромо́вкою. Швидко, поспішно.

Всю фразу Анатолій випалив скоромовкою (О. Гуреїв);

Ориська заговорила скоромовкою, з виразною ноткою каяття в голосі (Ірина Вільде).

2. Жанр народної творчості – вислів, скомпонований із важких для швидкої вимови слів, часто жартівливий вислів.

Різноманітними були засоби й методи виховання та навчання в народі. Серед них дуже важливу роль відігравала народна поетична творчість .. Загадка розвивала кмітливість і спостережливість. Скоромовка удосконалювала мову (із журн.);

Народні дитячі пісеньки, приказки, скоромовки, загадки, примовки, каламбури – усе це срібними росинками блищить і переливається на сторінках журналу [“Малятко”] (з газ.).