скоромовка

СКОРОМО́ВКА, и, ж.

1. Швидка, поспішна мова або швидкий темп мови.

Було добре чути кожен тихий голос, гірке схлипування Катрусі і заспокійливу скоромовку розгніваної Уляни, Чумакової жінки (Кучер, Прощай.., 1957, 79);

— А я оце у Калинівку приїхала, — солоденькою скоромовкою затріскотіла стара, — дай, думаю, зайду, погляну, як мої діточки поживають (Собко, Звич. життя, 1957, 123);

*Образно. В темряві чулися крики поранених, голоси команди, тріск автоматних черг, важка скоромовка кулеметів, свист куль і сичання осколків (Перв., Дикий мед, 1963, 367);

// у знач. присл. скоромо́вкою. Швидко, поспішно.

Всю фразу Анатолій випалив скоромовкою (Гур., Життя.., 1954, 91);

Ориська заговорила скоромовкою, з виразною ноткою каяття в голосі (Вільде, Повнол. діти, 1960, 161).

2. Жанр народної творчості — жартівливий вислів, скомпонований із важких для швидкої вимови слів.

Різноманітними були засоби й методи виховання та навчання в народі. Серед них дуже важливу роль відігравала народна поетична творчість.. Загадка розвивала кмітливість і спостережливість. Скоромовка удосконалювала мову (Нар. тв. та етн., 2, 1964, 85);

Народні дитячі пісеньки, приказки, скоромовки, загадки, примовки, каламбури — усе це срібними росинками блищить і переливається на сторінках журналу [«Малятко»] (Рад. Укр., 8. І 1965, 3).