скочити

СКО́ЧИТИ, чу, чиш, док.

1. Зробити стрибок куди-небудь.

Алі перекинув голі ноги через край човна і скочив у воду (М. Коцюбинський);

Гервасій скочив з купини на купину, вибрався на твердіше (М. Стельмах);

// з чого. Стрибнувши, спуститися, злізти з чого-небудь.

– Що, мамо? – одказав старший син і скочив з печі назустріч їй (Марко Вовчок);

Кіт із лежанки скочив і пішов (В. Мисик);

Дідо скочили з воза, взяли підручного вола за мотуз і повернули ліворуч з головної дороги (М. Томчаній);

// на кого – що, у що. Стрибнувши, піднятися, залізти куди-небудь.

Він скочив на свого коня і шпигнув його острогами (І. Франко);

Фокстер'єр .. скочив на крісло і сів на свій обрубаний хвостик (М. Коцюбинський);

Довбуш .. хотів з розгону скочити на сіно, щоб налякати хлопця (В. Гжицький);

Генерал, трохи сутулячись, легко скочив у сідло (П. Кочура);

Мар'яна скинула чобітки, скочила на ліжко, розпростерлась на ньому (М. Стельмах);

Женя раптом, як кізка, скочила мені на спину (Л. Смілянський);

// Вистрибнути з чого-небудь назовні.

Незабаром він прибув на передмістя, скочив з маленького, легенького вагончика і побіг в долину (І. Нечуй-Левицький);

Тоня, скочивши з машини, одразу підбігла до батька (О. Гончар);

// Швидко наблизитись, підбігти до кого-, чого-небудь.

Сальтане́, щось почувши знадвору, стрепенулася, скочила до дверей (Леся Українка);

Офіцер, як кібець, скочив до переляканої Уляни і одним ривком роздер дівчині ношене плаття (Іван Ле);

// Швидко віддалитися від кого-, чого-небудь.

Мати скочила від плуга, стала між уланом і сином, готова за хлопця прийняти кару (Д. Бедзик);

// через що. Стрибнувши, перебратися через що-небудь.

Поки там один скочив [робітник] .. через паркан і побіг шукати Нути, я напомацки поліз до ями (І. Франко);

Василь скочив через вузьку річечку й пішов між вербами (І. Нечуй-Левицький);

// перен., розм. Непослідовно, безладно, швидко перейти від одного до іншого у розмові, думках і т. ін.

Розмова скочила на національний ґрунт (І. Нечуй-Левицький).

2. Швидко встати, піднятися з чого-небудь.

Злякалась [Маруся], скочила з місця, та й не може ступить (Г. Квітка-Основ'яненко);

Панич, як заєць, скочив з-за столу і, не надіваючи одежі, дьорнув, наче вітер, з хати (Панас Мирний);

Вранці скочила [Марія] з постелі, немов хто підкинув (Ірина Вільде);

// до чого, рідко. Швидко, з запалом взятися за що-небудь.

Кілька парубків скочило до танцю, потягши за собою дівчат (М. Коцюбинський).

3. Швидко сходити, з'їздити куди-небудь.

Дворак верхи кудись скочив і повернувся незабаром (Марко Вовчок);

– Скочиш зараз до Опеньковець по панотця, нехай приїдуть мене висповідати (Л. Мартович);

[Костик:] Побудете, дідусю, зараз за радиста, а я скочу у лісок та виріжу древко для перехідного прапора (З. Мороз).

4. Не утримавшись на чому-небудь, упасти.

Пляшка горілки скочила з стола слідком за скатеркою і покотилась по землі (І. Нечуй-Левицький);

Пан тріпнув патлатою чуприною, і чудернацькі окуляри, блиснувши сонцем, скочили з носа і зателіпалися на чорній шворці (М. Стельмах).

(1) Ско́чити на но́ги – швидко встати на ноги.

Мов ужалена змією, скочила Маруся на ноги (Г. Хоткевич);

Олег Іванович швидко скочив на ноги і зазирнув у запічок (С. Голованівський).

◇ (2) Ви́ще се́бе (своє́ї голови́, пу́па) не ско́чиш (не підско́чиш) –.

– Я тільки гадаю, що вище себе не скочиш. Дніпро не – харківська Лопань (Ю. Бедзик);

Зрива́тися (зрина́ти, зліта́ти) / зірва́тися (зри́нути, злеті́ти, ско́чити) з язика́ (з уст, з губ) див. зрива́тися;

Скака́ти (вска́кувати, стриба́ти) / ско́чити (вско́чити, стрибну́ти) в гре́чку див. скака́ти;

(3) Ско́чити в хале́пу – те саме, що Вско́чити (встря́ти) в ха́ле́пу (в раху́бу) (див. вска́кувати).

Видно, за статутом так не належить робити, але старшина мовчить, не інакше, як боїться скочити зі мною в нову халепу (М. Тарновський).