1. Лексикон львівський: поважно і на жарт

скочити

скочити 1. стрибнути (м, ср, ст)

◊ скочити в гре́чку зрадити чоловіка (дружину)(м, ср, ст)|| = зробити скок у гречку

2. піти і дуже швидко повернутися (м, ср, ст): Відірвися на хвилю від компутера і скоч до маґазину, бо інакше будете їсти борщ без сметани (Авторка)||скочити на одній нозі

◊ скочити на одні́й нозі́ → скочити 2 (ст)

Джерело: Лексикон львівський: поважно і на жарт на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. скочити — ско́чити дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. скочити — див. вставати Словник синонімів Вусика
  3. скочити — -чу, -чиш, док. 1》 Зробити стрибок куди-небудь. || в чого. Стрибнувши, спуститися, злізти з чого-небудь. || на кого – що, у що. Стрибнувши, піднятися, залізти куди-небудь. || Вистрибнути з чого-небудь назовні. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. скочити — (гість) забігати, забігти, позабігати, заходити, зайти, позаходити, надходити, надійти, понадходити, приходити, прийти, навідуватися, навідатися, понавідуватися Словник чужослів Павло Штепа
  5. скочити — СКО́ЧИТИ, чу, чиш, док. 1. Зробити стрибок куди-небудь. Алі перекинув голі ноги через край човна і скочив у воду (М. Коцюбинський); Гервасій скочив з купини на купину, вибрався на твердіше (М. Стельмах); // з чого. Словник української мови у 20 томах
  6. скочити — зрива́тися / зірва́тися (ско́чити) з язика́ (з вуст). 1. Швидко, спонтанно промовлятися (про слова). Але Балабуха заговорився, й од старого, академічного звичаю з його язика почали зриватись латинські слова (І. Фразеологічний словник української мови
  7. скочити — ВИСКА́КУВАТИ (стрибати звідки-небудь кудись; стрибком вибиратися на кого-, що-небудь), ВИСТРИ́БУВАТИ, ВИПЛИ́ГУВАТИ, СКАКА́ТИ, ВИКИДА́ТИСЯ. — Док.: ви́скочити, ви́стрибнути, ви́плигнути, ско́чити, ви́кинутися, ви́приснути рідко. Словник синонімів української мови
  8. скочити — Ско́чити, ско́чу; ско́чиш, ско́чать; скоч, ско́чмо, ско́чте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. скочити — СКО́ЧИТИ, чу, чиш, док. 1. Зробити стрибок куди-небудь. Алі перекинув голі ноги через край човна і скочив у воду (Коцюб., І, 1955, 390); Гервасій скочив з купини на купину, вибрався на твердіше (Стельмах, І, 1962, 346); // з чого. Словник української мови в 11 томах
  10. скочити — Скочити, -чу, -чиш гл. 1) Вскочить. Як схоче, то й на гору скоче. Ном. № 2697. 2) Соскочить. Тілько що прибіг до терну, а вона і скочила з його. Рудч. Ск. І. 54. 3) Прыгнуть куда. Скочив у білу кипучу хвилю. Левиц. Пов. 352. Скоч куди хоч. Мил. 57. Словник української мови Грінченка