скреготати
СКРЕГОТА́ТИ, очу́, о́чеш і СКРЕГОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.
1. Створювати скрегіт (у 1 знач.).
На річці скрегоче крига, сірий весняний присмерк ввесь у тривозі (М. Коцюбинський);
Я піднімаюся й прочиняю двері. Вони скрегочуть від зимової застуди (Т. Масенко);
Вони [танки] ревіли, скреготали гусеницями об брук (А. Хижняк);
В третій [майстерні] скреготіло залізо на точилах і зойкало, і скавучало (Мирослав Ірчан);
Аж тепер Катерина побачила, що ганяла голі жорна, й почула, як вони скреготіли на всю хату (С. Чорнобривець);
Десь, певне в майстерні, одноманітно скреготіли машини (Л. Юхвід).
2. Утворювати скрегіт (у 2 знач.).
Скреготав [дід] зубами, стогнав, мов од зубної болі (С. Васильченко);
Поранений скреготів зубами і задихався (П. Кочура).
3. розм. Те саме, що скрекота́ти, скрекоті́ти 1.
Горобчик прокинувся, аж дивиться, сидить на сучку сорока білобока та так скрегоче, аж очі заплющила (Леся Українка);
Тут все скрегоче: птахи і комахи, Всю ніч, не замовкаючи й на мить (Л. Дмитерко);
// Надривно квакати (про жаб).
Оце, мабуть, дощ буде, що так скрегочуть жаби (Сл. Б. Грінченка);
// перен. Швидко, безупинно говорити.
Олена, як та сорока, скрегоче, що на ум збреде (Г. Квітка-Основ'яненко);
Панійки скреготять, як ті сороки (Панас Мирний).
◇ (1) Скрегота́ти (скреготі́ти, скри́гати, скрипі́ти і т. ін.) / заскрегота́ти (заскреготі́ти, скрегну́ти, скрегону́ти, скри́гнути, заскрипі́ти, скри́пнути і т. ін.) зуба́ми – виявляти гнів, роздратування, невдоволення і т. ін.
А сам аж зубами скреготав [князь], що міг так забутися (І. Франко);
Не скрипи зубами, Не лютуй, вороже, Марні твої мрії – Нас не переможеш! (Укр.. пісні);
Трохименко скрегонув з люті зубами (Г. Косинка);
– Сховай пістолет і забирайся геть! – скрегонув зубами Брайко (П. Загребельний);
Ти скрегнув зубами і стис кулака: – А це що? (А. Головко);
В пастуха надулись жили, і він зубами заскрипів: “Ну, стій. Розправлюсь я з тобою, проклятий пане! Буде бій!” (В. Сосюра);
В нього зануртувалося всередині, він скрипнув зубами і стис щелепи, що його боляче шпигонуло в скроні (Григорій Тютюнник).
Значення в інших словниках
- скреготати — скрегота́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- скреготати — Скреготіти; (зубами) скрипіти. Словник синонімів Караванського
- скреготати — -очу, -очеш і скреготіти, -очу, -отиш, недок. 1》 Створювати скрегіт (у 1 знач.). 2》 Утворювати скрегіт (у 2 знач.). 3》 розм. Те саме, що скрекотати, скрекотіти 1). || Надривно квакати (про жаб). || перен. Швидко, безупинно говорити. Великий тлумачний словник сучасної мови
- скреготати — скрегота́ти (скреготі́ти, скри́гати, скрипі́ти і т. ін.) / заскрегота́ти (заскреготі́ти, скрегну́ти, скрегону́ти, скреготну́ти, скригну́ти, заскрипі́ти, скри́пнути і т. ін.) зуба́ми. Виявляти гнів, роздратування, невдоволення і т. ін. Фразеологічний словник української мови
- скреготати — СКРЕГОТА́ТИ (СКРЕГОТІ́ТИ) (утворювати звуки тертям верхнього ряду зубів об нижній), СКРИПІ́ТИ. — Док.: проскрегота́ти, проскреготі́ти, скри́пнути. Часом зубами скрегочеш від тоскності за тим, що було (О. Гончар); Аж зубами скрипів, але змовчав (Г. Словник синонімів української мови
- скреготати — Скрегота́ти, -гочу́, -го́чеш, -го́чуть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- скреготати — СКРЕГОТА́ТИ, очу́, о́чеш і СКРЕГОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок. 1. Створювати скрегіт (у 1 знач.). На річці скрегоче крига, сірий весняний присмерк ввесь у тривозі (Коцюб., II, 1955, 260); Я піднімаюся й прочиняю двері. Словник української мови в 11 томах
- скреготати — Скрегота́ти, -чу́, -чеш гл. 1) Скрежетать. Зубами скрегоче. Шевч. 2) Стрекотать. Ой в лісі, лісі сова скрегоче. Чуб. V. 683. Оце мабуть дощ буде, що так скрегочуть жаби. 3) Болтать, скоро и много говорить. Скрегоче, мов сорока на вербі. Словник української мови Грінченка