скривджений

СКРИ́ВДЖЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до скри́вдити.

В Івановій пам'яті татова смерть не так довго жила, як знайомість з дівчам, що, скривджене ним безневинно, повним довір'я рухом подало йому половину цукерка (М. Коцюбинський);

[Микита:] Я скривджений судьбою І маю право мстити за отця, Хоч знаю сам, що в час рішучий бою Не доведу я помсти до кінця... (І. Кочерга);

Це був кретин, природою і людьми скривджений каліка .. Він за пару золотих на рік та за якусь там страву пас громадську худобу (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека);

Вона почувала себе одинокою, всіма забутою, скривдженою (Ю. Збанацький);

// у знач. прикм.

Додому Золототисячник повернувся пригнічений, скривджений (І. Рябокляч);

В очах скривдженого поета блиснув промінь надії (Л. Дмитерко);

Хоч як гірко розкотились її роки, але ніщо не озлобило, не зчерствило її сумирного скривдженого серця (М. Стельмах);

// у знач. ім. скри́вджені, них, мн. (одн. скри́вджений, ного, ч.; скри́вджена, ної, ж.). Ті, кого хто-небудь скривдив.

Бажав я для скованих волі, Для скривджених кращої долі (І. Франко);

Бразд знав, що в Любячі ображених, скривджених, покараних є багато (С. Скляренко);

Побитий хлопчина в'ялою ходою зобидженого і скривдженого почвалав геть від берега (Ю. Збанацький);

– Смикають судді і з правого і з винного, а яка користь з їх вироку, коли не суд, а сам скривджений мусить виконати його! (З. Тулуб);

// скри́вджено, безос. пред.

– Чим тебе скривджено, чим уражено? (Г. Хоткевич);

У Лариси хороша, чиста душа, але вродою її скривджено: волосся неприємне руде, обличчя у ластовинні, і вся вона занадто вже сухорлява (Яків Баш).

2. у знач. прикм. Який виражає почуття кривди (у 1 знач.).

Немовля спало, дрібненьке личко, безброве й безбарвне, здавалось перенапруженим, скривджений вираз застиг на ньому (Є. Гуцало).