скрипіти

СКРИПІ́ТИ, плю́, пи́ш; мн. скрипля́ть; недок.

1. Видавати скрип (див. скрип¹).

Сичі в гаю перекликались, Та ясен раз у раз скрипів (Т. Шевченко);

Дзвенить важкий ланцюг, залізна брама скрипить, зачиняючися (Г. Хоткевич);

Скриплять вози, хтось хрипло гейкає на воли (Г. Косинка);

Сніг скрипить під ногами (Т. Масенко);

Східці благенького ганочка скриплять під моїм важким кроком (П. Колесник);

// безос.

– Вжи-вжи, вжи-вжи, – скрипіло під людськими кроками (Григорій Тютюнник);

// чим. Утворювати скрип чим-небудь.

Він був голоден і злий. Скрипів чобітьми, гримав дверима (М. Коцюбинський);

Машина скрипить тормозами (В. Кучер);

Бійці поснули не відразу. Виходили курити надвір, скрипіли дверима, каганець раз у раз блимав на стелі (Григорій Тютюнник);

// Видавати різкі звуки, схожі на скрип (про снігурів, деркачів і т. ін.).

Скриплять червоні снігирі [снігурі], В дубову кору дятел стука (Я. Щоголів).

2. перен., розм. Говорити різким, неприємним голосом.

Йому здалося, що стара щось скрипить. Обернувся назад і крикнув: Чого хочете? (М. Коцюбинський);

– Ваше прізвище, добродію? – скрипить тихо [слідчий Ігнатовський] (Ю. Збанацький);

// Неприємно звучати (про музичні інструменти).

Задумалась Марина .. В ушах гув бубон, скрипіли скрипки (І. Нечуй-Левицький).

3. перен., розм. Жити, існувати (звичайно з труднощами, абияк).

Василь Тимофійович Воблий завжди казав про Райка в жартівливому тоні; проте було помітно, що якась сила тягла його до старого товариша. – Скрипиш іще? – так привітав здаля Василь Тимофійович Райка (С. Васильченко);

– Скриплю потроху. Бачите, навіть ложки вирізую, – показав [Юрій] рукою на покриту стружкою долівку (М. Стельмах).

4. перен., розм. Виявлятися з великою силою (про мороз).

Мороз лютує, аж скрипить, Луна червона побіліла (Т. Шевченко);

За вікнами лютувала зима, скрипіли міцні морози (В. Козаченко).

◇ Зу́би скрипля́ть див. зуб;

Скрегота́ти (скреготі́ти, скри́гати, скрипі́ти і т. ін.) / заскрегота́ти (заскреготі́ти, скрегну́ти, скрегону́ти, скри́гнути, заскрипі́ти, скри́пнути і т. ін.) зуба́ми див. скрегота́ти;

(1) Скрипі́ти перо́м (пе́рами) – писати.

За столом три писарчуки, зігнувшись у дугу, скрипіли перами (М. Коцюбинський);

(2) Скрипі́ти се́рцем – робити що-небудь дуже неохоче, всупереч власному бажанню.

Дядько змушений нарешті взяти до себе племінницю, хоч і “скрипів серцем” (Г. Хоткевич).