скрипіти

СКРИПІ́ТИ, плю́, пи́ш; мн. скрипля́ть; недок.

1. Видавати скрип ( див. скрип¹).

Сичі в гаю перекликались, Та ясен раз у раз скрипів (Шевч., І, 1963, 3);

Дзвенить важкий ланцюг, залізна брама скрипить, зачиняючися (Хотк., II, 1966, 202);

Скриплять вози, хтось хрипло гейкає на воли (Кос., Новели, 1962, 26);

Сніг скрипить під ногами (Мас., Роман.., 1970, 244);

Східці благенького ганочка скриплять під моїм важким кроком (Кол., На фронті.., 1959, 127);

// безос.

— Вжи-вжи, вжи-вжи, — скрипіло під людськими кроками (Тют., Вир, 1964, 481);

// чим. Утворювати скрип чим-небудь.

Він був голоден і злий. Скрипів чобітьми, гримав дверима (Коцюб., II, 1955, 366);

Машина скрипить тормозами (Кучер, Засвіт. вогні, 1947, 57);

Бійці поснули не відразу. Виходили курити надвір, скрипіли дверима, каганець раз у раз блимав на стелі (Тют., Вир, 1964, 387);

// Видавати різкі звуки, схожі на скрип (про снігурів, деркачів і т. ін.).

Скриплять червоні снігирі [снігурі], В дубову кору дятел стука (Щог., Поезії, 1958, 319).

◊ Скрипі́ти зуба́ми див. зуб;

Скрипі́ти перо́м (пе́рами) — писати.

За столом три писарчуки, зігнувшись у дугу, скрипіли перами (Коцюб., І, 1955, 37).

2. перен., розм. Говорити різким, неприємним голосом.

Йому здалося, що стара щось скрипить. Обернувся назад і крикнув: Чого хочете? (Коцюб., II, 1955, 278);

— Ваше прізвище, добродію? — скрипить тихо [слідчий Ігнатовський] (Збан., Єдина, 1959, 106);

// Неприємно звучати (про музичні інструменти).

Задумалась Марина.. В ушах гув бубон, скрипіли скрипки (Н.-Лев., І, 1956, 99).

3. перен., розм. Жити, існувати (звичайно з труднощами, абияк).

Василь Тимофійович Воблий завжди казав про Райка в жартівливому тоні; проте було помітно, що якась сила тягла його до старого товариша. — Скрипиш іще? — так привітав здаля Василь Тимофійович Райка (Вас., І, 1959, 141);

— Скриплю потроху. Бачите, навіть ложки вирізую, — показав [Юрій] рукою на покриту стружкою долівку (Стельмах, І, 1962, 647).

4. перен., розм. Виявлятися з великою силою (про мороз).

Мороз лютує, аж скрипить, Луна червона побіліла (Шевч., II, 1953, 98);

За вікнами лютувала зима, скрипіли міцні морози (Коз., Серце матері, 1947, 47).