1. Великий тлумачний словник сучасної мови

скрипіти

скрипі́ти

-плю, -пиш; мн. скриплять; недок.

1》 Видавати скрип (див. скрип I).

|| безос.

|| чим. Утворювати скрип чим-небудь.

|| Видавати різкі звуки, схожі на скрип (про снігурів, деркачів і т. ін.).

2》 перен., розм. Говорити різким, неприємним голосом.

|| Неприємно звучати (про музичні інструменти).

3》 перен., розм. Жити, існувати (звичайно з труднощами, абияк).

4》 перен., розм. Виявлятися з великою силою (про мороз).

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. скрипіти — скрипі́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. скрипіти — Рипіти; (на скрипку) <�зле> грати, п! ТЕРЛИКАТИ; (пером) писати; ЖМ. П. животіти, скніти; (- мороз) тріщати. Словник синонімів Караванського
  3. скрипіти — див. звучати; шуміти Словник синонімів Вусика
  4. скрипіти — [скриеп’ітие] -пл'у, -пиш, -пиемо, -пиете, -пл'ат'; нак. -пи, -п'іт' Орфоепічний словник української мови
  5. скрипіти — Рипати, рипнути, порипати, виріпувати, виріпнути, зірипувати, зріпнути Словник чужослів Павло Штепа
  6. скрипіти — СКРИПІ́ТИ, плю́, пи́ш; мн. скрипля́ть; недок. 1. Видавати скрип (див. скрип¹). Сичі в гаю перекликались, Та ясен раз у раз скрипів (Т. Шевченко); Дзвенить важкий ланцюг, залізна брама скрипить, зачиняючися (Г. Словник української мови у 20 томах
  7. скрипіти — зу́би скрипля́ть у кого і без додатка. Хтось дуже розлючений, сповнений гніву, ненависті. (Варка:) Оце ж у свахи Кондашихи аж зуби скрипітимуть від заздрості (М. Кропивницький). скрегота́ти (скреготі́ти, скри́гати, скрипі́ти і т. ін. Фразеологічний словник української мови
  8. скрипіти — ГОВОРИ́ТИ (передавати словами думки, почуття тощо, повідомляти про щось), КАЗА́ТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ВИМОВЛЯ́ТИ, БАЛА́КАТИ, МО́ВИТИ, МОВЛЯ́ТИ заст., ПОВІДА́ТИ заст., ПРОРІКА́ТИ поет., РЕКТИ́ заст., поет., БА́ЯТИ фольк., ДЕ́ЙКАТИ діал. Словник синонімів української мови
  9. скрипіти — Скрипі́ти, скриплю́, -пи́ш, -пля́ть; скрипі́в, -пі́ла; скрипі́вши Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. скрипіти — СКРИПІ́ТИ, плю́, пи́ш; мн. скрипля́ть; недок. 1. Видавати скрип ( див. скрип¹). Сичі в гаю перекликались, Та ясен раз у раз скрипів (Шевч., І, 1963, 3); Дзвенить важкий ланцюг, залізна брама скрипить, зачиняючися (Хотк. Словник української мови в 11 томах
  11. скрипіти — Скрипі́ти, -плю́, -пи́ш гл. 1) Скрипѣть. На нозі сапян скрипить, а в горшку трясця кипить. Ном. № 11191. 2) Скрежетать. Василь як спить, скрипить зубами. Терск. обл. 3) Играть на скрипку. Пан узів скрипку, зачів скрипіти, а богом з жінков і родійов пішли в данец. Гн. II. 177. Словник української мови Грінченка