скрипіти

ГОВОРИ́ТИ (передавати словами думки, почуття тощо, повідомляти про щось), КАЗА́ТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ВИМОВЛЯ́ТИ, БАЛА́КАТИ, МО́ВИТИ, МОВЛЯ́ТИ заст., ПОВІДА́ТИ заст., ПРОРІКА́ТИ поет., РЕКТИ́ заст., поет., БА́ЯТИ фольк., ДЕ́ЙКАТИ діал.; ВІЩА́ТИ заст., уроч. (щось значне, важливе); ГА́ВКАТИ вульг. (стосовно людини, яку зневажають); ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ (повільно, протяжно); ЦІДИ́ТИ розм., ВИЦІ́ДЖУВАТИ розм. (неохоче, недбало); ПРОЦІ́ДЖУВАТИ розм. (перев. із сл. крізь зуби — повільно); КАРБУВА́ТИ, ЧЕКА́НИТИ (перев. із сл. слово, речення тощо — чітко, роздільно); РУБА́ТИ розм. (різко); ГРИМІ́ТИ розм. (голосно, басом); ГАРЧА́ТИ зневажл. (сердито, невдоволено); ВИДА́ВЛЮВАТИ, ВИДУ́ШУВАТИ, ВИТИСКА́ТИ, ВИТИ́СКУВАТИ (перев. із сл. із себе — через силу, переборюючи якесь почуття тощо); ХРИПІ́ТИ (хрипким голосом); СКРИПІ́ТИ розм. (різким, неприємним голосом); СТОГНА́ТИ (жалібно, зі стогоном); ХЛИ́ПАТИ розм. (із схлипуванням); СИЧА́ТИ (з присвистом, а також здавленим від люті голосом); ШИПІ́ТИ розм. (вживаючи шиплячі звуки замість свистячих або притишеним, здавленим голосом). Я говорив так довго й щиро, що воєнком мені повірив, сказав, що буде з мене толк (В. Сосюра); Або розумне казать, або зовсім мовчать (прислів'я); — Бачите, як в житті заведено: що кому дошкуля, той про те й промовля (Григорій Тютюнник); — Я теж москвич, — тихо проказує капітан (А. Хижняк); — Марусю, біжи додому, біжи хутенько, рибочко! — вимовляє Михайло потихесечку (Марко Вовчок); — Чи правда, що ото балакають? (А. Головко); А третій не мовив нічого: Він мовити красно не міг (В. Самійленко); До часу глек, — мовляв один розумний лях, — До часу, голубе, нам глечик носить воду (П. Гулак-Артемовський); — Як же я верну зі школи без кожуха? — повідає хлопець (І. Франко);І надійшовши, дід прорік: "Ти змій і гор-дий чоловік..." (М. Драй-Хмара); І плаче, плаче Ярославна в Путивлі городі й рече: — Вітрило-вітре, господине! Нащо ти вієш..? (Т. Шевченко); Що говорять, то й виговорять. — Що бають, то й вибають (М. Номис); Дейкають, що через них і нам життя не стало (П. Панч); (Печериця:) Балакайте! Он Христос, коли про братолюбіє віщав, скільки з того часу віків пройшло, а ми й досі того братолюбія шукаємо (Панас Мирний); — Ще й та обзивається! Мовчала б уже та не гавкала, — кричала Мотря до Мелашки (І. Нечуй-Левицький); — Я теж тут не гуляв, сину, — тяг він по-старечому (Ю. Збанацький); — Та я тут недавно. Приїхав трохи підробити, — цідив, як крапельки, слово по слову, ніби йому було важко говорити (Г. Коцюба); Маєвський не говорив, а зневажливо виціджував слова (Ю. Шовкопляс); — Припізнились, припізнились, пора, хлопці, в ліс, — занепокоєно проціджує (Гнат) крізь загущені вуса й бороду неквапні слова (М. Стельмах); — Що таке війна, я знаю. Мабуть, не гірш, ніж ти, — карбуючи кожне коротке речення, заговорила Галина (О. Копиленко); — Демонстрацію ліквідовано, сер, — сухо чеканить він (В. Собко); Насупленими очима нікуди мовби не дивився й рубав: — Ми телеграфували в ЦК спілки (І. Ле); — Негарчи. Справлю і собі, і тобі (чоботи) (М. Стельмах); — Ти тепер найстарший у громаді, — гримів Степан. — Що ти скажеш, так має бути (Лесь Мартович); А Масло повчає і повчає... Він лукаво підхихикує і хриплим голосом скрипить і скрипить (А. Хижняк); — Ви... ви... — хрипить пан Микола, — ви не гнівайтесь на мене (М. Коцюбинський); Степура важко видавлював з себе товстими, ніби обвареними губами: — Бомбили вночі Київ, Севастополь і ще якісь міста... (О. Гончар); — Я не знаю, про що ви говорите, Ольго Матвіївно, — нарешті видушує з себе Федір (Д. Ткач); Парубок.. ледь витискує з себе "добривечір" (М. Стельмах); — Орли сини мої, орли! — стогнав старий Чиж (О. Довженко); І стала (Венера) хлипать перед ним: "Чим пред тобою, милий тату, Син заслужив таку мій плату?.." (І. Котляревський); Мати.. сичить: — Я тебе питаю, де ти до цього часу сиділа? (Ірина Вільде); — Посватав! узяв добро! — шипіла вона з кривим усміхом (М. Коцюбинський). — Пор. 1. базі́кати, баси́ти, белькота́ти, 1. бо́вкнути, бурмота́ти, верзти́, 1. вимовля́ти, 1. повто́рювати, сказа́ти, 2. торохті́ти, шепеля́вити.

СКРЕГОТА́ТИ (СКРЕГОТІ́ТИ) (утворювати звуки тертям верхнього ряду зубів об нижній), СКРИПІ́ТИ. — Док.: проскрегота́ти, проскреготі́ти, скри́пнути. Часом зубами скрегочеш від тоскності за тим, що було (О. Гончар); Аж зубами скрипів, але змовчав (Г. Хоткевич); Він скрипнув зубами і так стис щелепи, що його боляче шпигонуло в скроні (Григорій Тютюнник).

СКРЕКОТА́ТИ (про деяких птахів, зрідка комах та ін. — кричати, видавати різкі й короткі, часто повторювані звуки), СКРЕКОТІ́ТИ, СТРЕКОТА́ТИ (СТРЕКОТІ́ТИ), СКРЕГОТА́ТИ (СКРЕГОТІ́ТИ), СОКОТА́ТИ (СОКОТІ́ТИ), ЧИРГИ́КАТИ, ДЖЕРҐОТА́ТИ (ДЖЕРҐОТІ́ТИ), ДЖЕРКОТА́ТИ (ДЖЕРКОТІ́ТИ), СКРИПІ́ТИ, РИПІ́ТИ, ТОРОХТІ́ТИ, СКОБОТА́ТИ діал., РА́ХКАТИ діал. Сорока скрекоче — гості каже (прислів'я); Тихо. На ставу скрекотять жаби (Г. Косинка); Якась невідома пташка.. стрекотіла у вишняку часто і радісно (Ю. Смолич); Над тим місцем, де почувся крик, голосно заскреготала сорока. Не перестаючи сокотати, вона перелітала з дерева на дерево (П. Панч); Десь далеко погавкував собака, сокотіли кури в дворі (О. Сизоненко); Чиргикає очеретянка; Заходилися цвіріньчати, джерготіти різні птахи (Ю. Яновський); (Річард:) Чи ви знаєте ту пісню малесеньку про коника в траві: скрипів-рипів, ніхто його не слухав, а вмер — забули (Леся Українка); Захоплено рипить деркач (П. Оровецький); А Соловей... Щебече і свистить, І тьохкає, і торохтить (Л. Глібов); Комарі, задуха, твань. Не скобоче дика качка, не надуває свого вола водяний бугай (М. Чабанівський); Жаби рахкають у хорі, Чути згуки в темнім борі Соловейкових пісень (Уляна Кравченко). — Пор. дерка́ти, 2. співа́ти, 1. сюрча́ти.

СКРИПІ́ТИ (про металеві, дерев'яні та ін. предмети — утворювати різкі, високі звуки), РИПІ́ТИ, СКРЕГОТА́ТИ (СКРЕГОТІ́ТИ) підсил., СКРИ́ГАТИ рідше; ЧЕРГОТІ́ТИ розм.; ПОСКРИ́ПУВАТИ, ПОРИ́ПУВАТИ, СКРИ́ПАТИ розм., СКРИПОТІ́ТИ підсил. розм. (час від часу). — Док.: проскрипі́ти, прорипі́ти, скри́гнути, ри́пнути, скри́пнути. Скриплять татарські гарби, запряжені буйволами і верблюдами (О. Стороженко); Трамвай дзвенів, скрипів, брязкотів — їхав (Л. Дмитерко); Ідуть наші круторогі, риплять вози (Марко Вовчок); Рипіли журавлі біля криниць (А. Головко); Веретена хурчали та десь за стіною скреготала снівниця (І. Нечуй-Левицький); Скреготіло залізо, видзвонювали мечі при блискавичних зустрічах (А. Хижняк); В клуні темно.. Стугонить під копитами земля, скригають немазані тачанки (Г. Косинка); А я браму запираю, а брама скрипоче (коломийка).