служака
СЛУЖА́КА, и, ч.,розм.
1. Досвідчений, сумлінний службовець (перев. про військових).
– Він досвідчений і... трохи суворий служака, але ж на ньому тримається весь розпорядок у роті (І. Багмут);
Хай думає полковник, що прислали йому служаку, просолілого від тихоокеанських солоних вітрів, пров'яленого всіма прикордонними сонцями (П. Загребельний);
Лікар був вірний служака Форда (Ю. Смолич);
* У порівн. Вибіг [Крайнюк] знову надвір, та так і бродив між тими бочками до самого ранку, як заправський служака нудної караульної служби (В. Кучер).
2. ірон. Службовець.
Розвелася ціла порода пустомолотів, закутих в панцир інструкцій, служак, яких голими руками не візьмеш, з якими треба вміти воювати (О. Гончар);
Не менш оригінальним був викладач німецької мови .. Цей служака ніколи не скидав з щит свого ордена (В. Канівець).
Значення в інших словниках
- служака — служа́ка іменник чоловічого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
- служака — -и, ч., часто у сполуч. зі сл. вірний, добрий і т. ін., розм. Досвідчений, сумлінний службовець (перев. про військових). || зневажл. Великий тлумачний словник сучасної мови
- служака — СЛУЖА́КА, и, ч., часто у сполуч. із сл. вірний, добрий і т. ін., розм. Досвідчений, сумлінний службовець (перев. про військових). — Він досвідчений і… трохи суворий служака, але ж на ньому тримається весь розпорядок у роті (Багмут, Служу Рад. Словник української мови в 11 томах