служака

СЛУЖА́КА, и, ч., часто у сполуч. із сл. вірний, добрий і т. ін., розм. Досвідчений, сумлінний службовець (перев. про військових).

— Він досвідчений і… трохи суворий служака, але ж на ньому тримається весь розпорядок у роті (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 29);

Хай думає полковник, що прислали йому служаку, просолілого від тихоокеанських солоних вітрів, пров’яленого всіма прикордонними сонцями (Загреб., Шепіт, 1966, 267);

Лікар був вірний служака Форда (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 154);

*У порівн. Вибіг [Крайнюк] знову надвір, та так і бродив між тими бочками до самого ранку, як заправський служака нудної караульної служби (Кучер, Голод, 1961, 151);

// зневажл.

Розвелася ціла порода пустомолотів, закутих в панцир інструкцій, служак, яких голими руками не візьмеш, з якими треба вміти воювати (Гончар, Тронка, 1963, 81).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. служака — служа́ка іменник чоловічого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
  2. служака — -и, ч., часто у сполуч. зі сл. вірний, добрий і т. ін., розм. Досвідчений, сумлінний службовець (перев. про військових). || зневажл. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. служака — СЛУЖА́КА, и, ч.,розм. 1. Досвідчений, сумлінний службовець (перев. про військових). – Він досвідчений і... трохи суворий служака, але ж на ньому тримається весь розпорядок у роті (І. Словник української мови у 20 томах