служка

СЛУ́ЖКА, и.

1. ж. і ч., заст. Слуга (у 1, 2 знач.).

[Мартин (один):] Треба десь такого служку достать, щоб при горницях був, бо Омелько старий для прислуги (І. Карпенко-Карий);

Знайома уже молодиця-служка увійшла, розставила стіл серед хати; накрила, настановила тарілок і знову вийшла (Панас Мирний);

Євген оглянувся: на порозі стояли дві молоді служки (М. Стельмах);

Опанас Грінчук, нащадок нужденних ріпників, розповів мені, що він служив колись служкою в одній кав'ярні у Львові (В. Кучер);

Ранком ми лагодились іти до староства, коли служка готелю повідомила нас, що в коридорі чекає на паню [пані] швачка (Олесь Досвітній);

Пишна галерея прихильників і служок грошового мішка .. вийшла з-під пера Тобілевича (М. Рильський);

За католицькою церквою тягнуться й інші чорносутанні служки імперіалізму, в тому числі уніатські банкрути (Ю. Мельничук).

2. тільки ч. Слуга в монастирі або в архієрея.

– Я роду козачого, – усе .. йому розказав. Він [його преосвященство] слухав, поглядав на мене, поглядав на свого служку (Марко Вовчок);

Монастирські служки, схожі на чорне гайвороння, чистили й розмітали від снігу доріжки (П. Панч);

Після виходу з в'язниці він покаявся і пішов служкою в Лавру (Ю. Смолич);

* У порівн. Обніс [Черевань] усіх; не минув і Василя Невольника, хоч той стояв собі оддалік, мов у монастирі служка перед ігуменом (П. Куліш).