слухати

СЛУ́ХАТИ, аю, аєш, недок.

1. кого, що і без прям. дод. Спрямовувати слух на створювані ким-, чим-небудь звуки; намагатися сприймати що-небудь слухом.

– Занишкніть, уха наставляйте І слухайте, що я скажу (І. Котляревський);

[Запорожець:] А що нам ваша старшина? почує, так послуха, коли має чим слухати, та й годі (Т. Шевченко);

В темний вечір зим холодних В парту кинувши книжки, Ми збирались коло грубки Слухать нянині казки (Я. Щоголів);

На галяву вискакує з гущини сарна і, зачарована чудовим концертом, зупиняється, витяга цікаву мордочку .. і слуха (М. Коцюбинський);

Гаї шумлять – Я слухаю (П. Тичина);

Стоїть Катря, слухає й не чує нічого (А. Головко);

Йшли попід горою травами з тобою, слухали дівочу пісню на горі (І. Гончаренко);

* Образно. Слухає далеч орлина звитяжної пісні мотив (В. Сосюра);

// Прислухатися до чого-небудь.

Еней наш насторочив уха, Мов чоловічий голос слуха, Те чує і старий Анхиз (І. Котляревський);

Пустив [надзиратель] її до кімнати й причинив двері назад, але не замикав. Став тихенько коло дверей і слухав (Г. Хоткевич);

Витягає [поранений] великого залізничного годинника. Прикладає до вуха, слухає, чи йде (О. Довженко);

Хотілося ще й ще слухати його густий, приємний і щирий голос (О. Десняк);

Забилось серце. Слухать став: о, як вона співає! (П. Тичина);

Настя вхопила .. млинець, похапцем накинула свиту і побігла слухати до сусіди під вікно (І. Нечуй-Левицький);

// Прислуховуючись, вникати в що-небудь, намагатися зрозуміти що-небудь або дізнатися про щось.

В городі він живе у свого родича столяра, слухає розмови робочого люду, вчиться пісень (М. Коцюбинський);

// Вислуховувати кого-, що-небудь.

Всі Бертольдові погрози Слухав [поет] мовчки, усміхався (Леся Українка);

Він умів не просто слухати, а викликати у свого співрозмовника бажання висловити все, що важким тягарем лежало на серці (З. Тулуб);

Вона слухає уважно, нотує в пам'яті їхні скарги і почуває, .. як ніби м'якшають, відходять душею ці люди, що їм уже, здається, й скаржитись набридло (О. Гончар);

// Сприймати органами чуття, відчувати що-небудь.

Нам слухать тільки тут безсонними ночами, як пахнуть дерева і лопотить огонь... (В. Сосюра);

Мабуть, він перебував у такому віці, коли музику слухають ще ногами (І. Сенченко).

2. що. Вислуховуючи, визначати стан і роботу внутрішніх органів (серця, легенів, бронхів).

Розбудила [Тамара] Марину Хомівну, Віру. Зібралися вони біля неї, слухали серце, чи не б'ється (А. Хижняк).

3. що. Публічно розглядати судову справу, заслухувати показання підсудного.

– Підсудний Іван Орлюк, у вас під час арешту знайшли серед речей оце. Що це? – запитав військовий юрист Величко, слухаючи зізнання підсудного у військовому трибуналі (О. Довженко);

// кого, що, ким. Заслухувати що-небудь, виголошуване на зборах, засіданні і т. ін., з метою розгляду, оцінки і т. ін.

Народний комітет слухав її уважно, коли вона говорила (В. Кучер);

– Що ж там на зборах, Мироне, слухали-ухвалили? (М. Стельмах).

4. кого, що, розм. Вивчаючи щось, відвідувати лекції, заняття або бути присутнім на лекціях, заняттях.

Знову вийшла стара історія: вважався на одному факультеті, а лекції слухав на іншому (О. Довженко).

5. кого, що. Дотримуватися чиїх-небудь порад, прохань, повчань; слухатися.

Слухай агронома – буде вдосталь хліба вдома (прислів'я);

Не слуха Чіпка материної ради. Степ, привілля, – от що йому сниться! (Панас Мирний);

– Молоді, слухайтеся у всьому старших. Про лікування ран слухайте старого Бовдюга (О. Довженко);

// часто із запереч. не. Брати до уваги чиїсь слова, зважати на кого-, що-небудь.

Людей слухай, а свій розум май (Номис);

– Та де там воно є! – Свиня йому мовляє, – Брехня! Не слухай! Я ж була, І їла, і пила, Всі заходеньки обходила, І смітники, І суточки, А доброго нічого там не вздріла (Л. Глібов);

Дітвора .. бігала боса по нерозталому снігу, не слухаючи звичних материнських погроз і проклять (О. Довженко);

[Прісцілла:] Не можна, друже, нам, християнам, слухати прохання, бо то ж інакше половина вірних одкинутися мусила б од віри (Леся Українка);

– Слухай його нахвалки. Завжди галасує про одне, а робить інше (О. Гончар);

– І не слухайте його, пришелепуватого! Що він тямить? Меле таке, як з білої гарячки! – затарабанила Олена (М. Стельмах).

6. кого, що, розм. Коритися кому-, чому-небудь, виконувати чиїсь накази, розпорядження; слухатися.

– Од Самари до Глухова вся старшина зове мене гетьманом, бо в Козельці на раді всі полковники, осаули, сотники, всі значні козаки присягли мене слухати (П. Куліш);

– Ти тепер найстарший у громаді, – гримів Степан. – Що ти скажеш, так має бути, а всі тебе мають слухати (Л. Мартович);

– Остапе, аж дивно мені – отак тебе воли слухають! (А. Головко);

Навіть Левкове відвідування Тетяни не викликало ніяких розмов, бо це була воля батьків, а їх треба слухати, чи то вони посилають на якусь роботу, чи на заручини (М. Стельмах);

* Образно. Розуму серце не слуха і тяжко у грудях щемить... (В. Сосюра);

// Вимушено зважати на щось.

Я роблю, що можу, хоч можу я дуже небагато, бо от навіть з великим трудом дописую сей лист – нога не дає, нагадує, що мушу її слухати передовсім іншим (Леся Українка);

// перев. із запереч. не. Підкорятися кому-, чому-небудь, слухняно діяти (про керовані механізми, предмети або частини тіла).

Василь теж став як укопаний і не зна більш, що й казати. На думці ж то й багато дечого є, так язик не слуха (Г. Квітка-Основ'яненко);

[Елеазар:] Хоч рук моїх послухалася арфа, але не слухає ні рало, ні сокира (Леся Українка);

Не можу... Не слухають ні руки, ні ноги... І голосу немає... (Г. Хоткевич).

7. тільки наказ. сп. слу́хай, слу́хайте, кого, розм. Уживається при звертанні до кого-небудь перев. на початку розмови для привернення уваги.

– Слухай, Тимоше, покинь мою розлучницю! покинь, коли не хочеш каятись вік! (Марко Вовчок);

– Слухай, Пауль, – перериває мої думки Петер. – Ти ж не стріляй у нашого брата (П. Колесник);

Він озирнувся й гукнув до своїх ремісників: – Грицю, Лаврін, сюди! Слухайте, щоб у школу ні ногою (П. Панч).

8. тільки 1 ос. слу́хаю, кого, що. Уживається як відповідь підлеглої особи на розпорядження або оклик, яка указує на прийняття цього розпорядження до виконання або на готовність (при оклику) виконати щось.

– Ферапонте, зараз мені перекидати гній поза стайню!.. – Слухаю пана (М. Коцюбинський);

Досить, здається, Брянському хоч уві сні окликнути його, як Шовкун одразу тихо відгукнеться: – Я вас слухаю (О. Гончар);

– Охрім, – покликав Чугай когось із темряви. Шустрий боєць прибіг швидко і нечутно. – Слухаю (Григорій Тютюнник).

(1) І слу́хати не хо́че (хо́чу, хоті́в і т. ін.) – хто-небудь категорично відмовляється від чогось.

Пішов брат випровадити бабу. Баба й слухати не хоче (М. Коцюбинський);

– Ні, Терентію, так не можна. Не можна, не можна, не можна. І слухати не хочу. Неподобство (О. Довженко);

Грицько спочатку і слухати не хотів [про одруження], “хоч до двадцяти років погуляю!” Але потім став потроху звикати до цієї думки, тим більш, що і самому було важко (А. Головко);

(2) Слу́хати пульс – дотиками пальців рук визначати кількість поштовхоподібних коливань стінок кровоносних судин, що характеризує стан серцево-судинної системи.

– Ви не захворіли часом? – Мирослава звичним рухом лікаря взяла його руку і стала слухати пульс (А. Головко);

(3) Слу́хати (слу́хай [мою́]) кома́нду! – підготовча військова команда, після якої дають конкретний наказ, розпорядження.

– Слухай мою команду! – вигукнув Марко, уже тут призвичаюючись до військового діла (Григорій Тютюнник);

[Бухта:] Слухать команду. Узять швабри, шланги (О. Корнійчук);

(4) Слу́хати (слу́хатися) / послу́хати (послу́хатися) пора́ди (пора́д) кого, чиєї – робити так, як хто-небудь підказав, навчив.

– Слухайте ж моєї поради, покиньте того Павла навіженого: нехай йому всячина! (Марко Вовчок);

Для мене очевидно, що Ви не бережетесь, не слухаєте, певно, добрих порад і наражаєтесь на небезпечність (М. Коцюбинський);

Соба́ка б його́ слу́хав! див. соба́ка.

◇ (5) Джмелі́в (чмелі́в) слу́хати зневажл. – бути в стані запаморочення, відчувати гул, шум в голові (перев. від удару).

Дав йому .. добре – довго буде джмелів слухати (Номис);

Як зложив [Халявський] кулаки, як хряпне себе по голові, що насилу устояв і довго чмелів слухав (Г. Квітка-Основ'яненко);

[Герасим:] Ану! чув? Чи чмелів слухаєш? [Кнур:] Чмелів, чмелів... Загули вони в мене, як рій той (Панас Мирний);

(6) Не слу́хають ні ру́ки, ні но́ги (д) див. рука́;

Но́ги не слу́хають (не слу́хаються) див. нога́;

(7) Слу́хати (вислухо́вувати) ле́кції – сприймати чиї-небудь повчання, настанови.

Набридло йому вислуховувати ці лекції – все батько повчає (з газ.).