слухатися

СЛУ́ХАТИСЯ, аюся, аєшся, недок.

1. Дотримуватися чиїх-небудь порад, прохань, повчань.

[Ївга:] Якби ж то усі доброго розуму слухалися, то й дурних би та нещасних на світі не було... (Панас Мирний);

– От завжди так, – не слухаєшся, бігаєш, куди непотрібно, поки захоруєш, а потім возися з тобою! (Леся Українка);

Марійка в усьому слухалась бабусі, та була нею дуже задоволена (Ю. Збанацький).

2. Коритися кому-, чому-небудь, виконувати чиїсь накази, розпорядження і т. ін.

Заставляли бігати за скотом, за лошатами. Не слухався – били (Панас Мирний);

– Звольте, друже мій, слухатися команди, – по-дружньому посварився на нього Бутаков (З. Тулуб);

// перев. із запереч. не. Підкорятися кому-, чому-небудь, слухняно діяти (про керовані механізми, предмети або частини тіла).

[Кобзар:] А поможи мені, синашу, кобзу пересунути, а то старий уже став, руки не слухаються... (Б. Грінченко);

Трактор його ніяк не хотів слухатись і, виписуючи по майдану п'яні зигзаги, прямував кудись у степ навмання (О. Гончар);

Лопата вислизає з рук, не слухається, на долонях роз'ятрилися рани-мозолі (А. Хижняк);

За розміром утворюваної хвилі “ракета” набагато поступається перед річковим трамваєм. Судно добре слухається стерна (з наук.-попул. літ.).

3. тільки 1 ос. слу́хаюсь. Те саме, що слу́хати 8.

– Іванов! розпорядися, щоб стражники кругом двір і хату оточили і нікого звідси не випускали! – наказав пан становий жандареві. – Слухаюсь! – одказав той (Панас Мирний);

– Пустити! – наказав Боженко. – Слухаюсь, – таращанець вирівнявсь у сідлі, збираючись летіти з наказом (О. Довженко).

4. Пас. до слу́хати 1–4.