сміття

СМІ́ТТЯ́, смі́ття́, с.

1. Дрібні, перев. сухі покидьки.

Найстарша Паляникова дочка, Василина, обмітала коло порога сміття (І. Нечуй-Левицький);

З дверей приміщення прибиральниця виносить урну із сміттям (А. Головко);

Вітерець крутив по подвір'ї сміття й папірці (Ю. Яновський);

* У порівн. – Зараз же перебирайся в село! Не переберешся – завтра розкидаю, мов сміття, і твою хату! – Не діждешся, пане! (М. Стельмах).

2. перен., розм. Те, що не має значення, цінності і т. ін.; що-небудь зайве, непотрібне.

– Певно, сміття! – зневажливо буркнув Лімбах, відкладаючи книжку, якої заголовка, очевидно, не вмів прочитати (І. Франко);

* У порівн. Чи вартий той людського слова, Хто відкидає, як сміття, Діла. Веласкеса й Сєрова, Матейка й Репіна життя? (М. Рильський).

3. лайл. Людина, яка здійснює ганебні, підлі, мерзенні вчинки.

Кинувся пан до панії і насилу одірвав її від Христі. – Вона... вона... – пручаючись у руках у пана, гукала пані... – Погань! сміття! (Панас Мирний);

Що я за господиня? Сміття проти моєї пані-матки (Ганна Барвінок).

◇ Вино́сити / ви́нести смі́ття́ з ха́ти див. вино́сити;

На доро́зі (на ву́лиці, на смі́тті́ і т. ін.) не валя́тися див. валя́тися;

Носи́ти / поне́сти смі́ття́ під ха́ту див. носи́ти;

Носи́ти сміття́ під чужу́ ха́ту див. носи́ти;

(1) Як смі́ття – дуже багато; безліч.

– Годинників у них, як сміття.., – зауважує Денис Блаженко (О. Гончар);

– Певне, хлопці на роботі були. Роботящі вони. Кілька груп карателів у дим розметали. Ну й на залізниці порядки наводять. Лежить там обгорілого залізяччя, як сміття (М. Стельмах).