сміття

СМІ́ТТЯ́, смі́ття́, с.

1. Дрібні, перев. сухі покидьки.

Найстарша Паляникова дочка, Василина, обмітала коло порога сміття (Н.-Лев., II, 1956, 29);

З дверей приміщення прибиральниця виносить урну із сміттям (Головко, І, 1957, 477);

Вітерець крутив по подвір’ї сміття й папірці (Ю. Янов., II, 1958, 234);

*У порівн. — Зараз же перебирайся в село! Не переберешся — завтра розкидаю, мов сміття, і твою хату! — Не діждешся, пане! (Стельмах, І, 1962, 421).

◊ Вино́сити (ви́нести) смі́ття́ з ха́ти див. вино́сити;

Не валя́ється на смі́тті́ див. валя́тися;

Носи́ти (поне́сти) смі́ття́ під ха́ту:

а) те саме, що Вино́сити (ви́нести) смі́ття́ з ха́ти ( див. вино́сити).

Не носи сміття під чужу хату (Укр.. присл.., 1955, 167);

б) про зло, заподіяне замість вдячності за зроблене добро;

Як смі́ття́ — дуже багато, безліч.

— Годинників у них, як сміття (Гончар, III, 1959, 295).

2. перен., розм. Те, що не має значення, цінності і т. ін.; що-небудь зайве, непотрібне.

— Певно, сміття! — зневажливо буркнув Лімбах, відкладаючи книжку, якої заголовка, очевидно, не вмів прочитати (Фр., IV, 1950, 244);

Розуміння високого обов’язку перед народом зобов’язує літераторів вести боротьбу проти.. викривлень і засмічення рідної мови словесним сміттям (Рад. літ-во, 12, 1967, 51);

*У порівн. Чи вартий той людського слова, Хто відкидає, як сміття, Діла. Веласкеса й Сєрова, Матейка й Репіна життя? (Рильський, III, 1961, 217).

3. лайл. Людина, яка здійснює ганебні, підлі, мерзенні вчинки.

Кинувся пан до панії і насилу одірвав її від Христі. — Вона… вона…— пручаючись у руках у пана, гукала пані…— Погань! сміття! (Мирний, III, 1954, 253);

— Хіба це чесний пролетарій? Це блазень, якого можна купити й продати.. Це покидьок, сміття! (Шиян, Баланда, 1957, 122);

Народ одностайно вирішив вимести оунівське сміття з нашої вільної української землі, щоб не плюгавило воно наших днів, не затьмарювало радості нашого щасливого життя (Мельн., Коли кров.., 1960, 138).