сміх

СМІХ, у, ч.

1. Переривчасті, характерні звуки, які утворюються короткими видихальними рухами як вияв радості, задоволення, нервового збудження і т. ін.

– Твій голос, твій сміх я слухав би цілий вік, та й то, здається, не наслухався б, – сказав Роман (І. Нечуй-Левицький);

Дівчата наближалися, і все ясніше та голосніше чулися їхні голоси та сміх (Григорій Тютюнник);

Лунає з вулиці дитячий сміх (Л. Дмитерко);

* Образно. Яке сьогодні блакитне небо, яке високе і чисте! А золотий сміх сонця! (М. Коцюбинський);

* У порівн. На мулах нешвидких Вона верталась із ясного саду, Ясна, як сад, і радісна, як сміх (М. Рильський);

// тільки мн. Веселі розмови, розваги і т. ін.

Еней по щастю без поміхи Вдавався в карти, ігри, сміхи, А о Юноні і забув (І. Котляревський);

Заводити сміхи;

// перев. мн. Насмішки, глузування.

Буде тобі, титарівно! Заплачеш, небого, За ті сміхи!.. (Т. Шевченко).

2. у знач. присудк. сл. Про те, що здатне розсмішити, викликати подив.

Чужа біда Панькові – сміх; Своя ж і стид, і срам, і гріх (Л. Боровиковський);

Який же там король став Жабам у пригоді? Такий король, що сміх та й годі (Л. Глібов);

В Москві великій без адреси Когось шукати – просто сміх (Л. Дмитерко).

3. Виставляння кого-, чого-небудь у смішному вигляді; висміювання.

Сміх – ось що було, за визначенням самого Гоголя, благородною особою в його “Ревізорі”. Цей сміх потряс царську Росію (М. Рильський).

(1) Без смі́ху – не сміючись, серйозно.

З ним був такий випадок, якого без сміху він не може тепер згадати (М. Коцюбинський);

На нього [обер-майстра] без сміху не можна дивитись: на ногах якісь ботфорти петровських часів, на голові величезний крислатий капелюх (О. Гончар);

(2) Гомери́чний сміх (ре́гіт) – нестримний, громовий сміх.

Максим і Марко Баніт були невтомні. Вони ще влаштували комічний бокс, який викликав новий вибух гомеричного реготу (Д. Ткач);

П. К. Саксаганський у невеликій ролі дяка-пиворіза викликав вибухи гомеричного сміху своїми віршами, дотепами та окремими велемудрими цитатами (з мемуарної літ.);

Души́тися (дави́тися) смі́хом (від смі́ху, ре́готом, від ре́готу і т. ін.) див. души́тися;

(3) Зара́ди (за́для, для) смі́ху – заради жарту, щоб посміятися.

Фотографія Тимка. Ходив із хлопцями на ярмарок у Зіньків та й “знявся” заради сміху (Григорій Тютюнник);

О. Хведор був веселий, реготун .. Його повні червоні уста, здається, були зроду складені задля сміху (І. Нечуй-Левицький);

Стигне розчин, стає, мов дуб, поки доставляють його .. Хоч бери та вогнище розводь на висоті і розігрівай розчин. Але ж то хіба для сміху (М. Ю. Тарновський);

Захлина́тися / захлину́тися смі́хом (ре́готом, від смі́ху і т. ін.) див. захлина́тися;

(4) З (із) смі́хом – сміючись.

І хоча й би ти в душі Злюка .. сердитий, Та на личенько моє З сміхом, весело зирни ти (А. Кримський);

З сміхом обганяють його веселі юрби молоді, попадаються назустріч закохані пари (А. Головко);

Зупиня́ти (спиня́ти) / зупини́ти (спини́ти) сміх див. зупиня́ти;

Ма́ло (ле́две і т. ін.) не поло́пали зо́ смі́ху див. поло́пати¹;

Пу́кати від смі́ху див. пу́кати;

Спиня́ти / спини́ти сміх (ре́гіт) див. спиня́ти.

◇ [Аж] ляга́ти [по́котом] (па́дати) від смі́ху (зі смі́ху, з ре́готу і т. ін.) див. ляга́ти;

Бра́ти (підніма́ти, здійма́ти) / взя́ти (підня́ти, здійня́ти) на глум (на глу́зи, на глуз, на сміх, на кпи́ни, на кпин, діал. на кпи) див. бра́ти;

Вмира́ти (помира́ти) / вме́рти (поме́рти) зо́ смі́ху див. умира́ти;

Залива́тися (заляга́тися, захо́дитися) / зали́тися (залягти́ся, зайти́ся) від смі́ху (зо́ сміху, від ре́готу, смі́хом, ре́готом) див. залива́тися;

(5) [І] сміх і го́ре (гріх, сльо́зи, ли́хо і т. ін.) – одночасно смішно і сумно; трагікомічно.

Сміх і горе було дивитись на те, що зажали Маланка з Гафійкою (М. Коцюбинський);

– Чого ж сама на збори не прийшла? – Куди вже там бабі ходити на збори: і сміх і гріх (М. Стельмах);

Щоб голова колгоспу та був без грошей, а його дочка, молода вчителька, без чобіт! І сміх і сльози (В. Кучер);

– От щоб тебе з твоїми вигадками! І сміх і лихо з дурнем (Г. Квітка-Основ'яненко);

(6) [І] хоч би (хоча́ б, коли́ б і т. ін.) на сміх – уживається для вираження вказівки на найменшу кількість чого-небудь або найменшу міру ознаки, виявлення і т. ін. чогось.

– Як кувала я [Зозуля], за мною волочились, Тепер хоч би один на сміх (Л. Глібов);

Прохав, молив... Хоча б хто на сміх написав (Б. Грінченко);

Коли б тобі на сміх було де видно свічку (П. Гулак-Артемовський);

// просто так.

Де я прихилюся, навіки засну .. Ніхто не згадає, Не скаже хоть [хоч] на сміх: “Нехай спочиває, тілько [тільки] його й долі, що рано заснув” (Т. Шевченко);

Кача́тися від (зі) смі́ху (від ре́готу) див. кача́тися;

Ки́дає / ки́нуло в сміх (у лють, у гнів і т. ін.) див. ки́дати;

(7) Ку́рям (ку́рці, лю́дям) на сміх <�Ку́ри смію́ться> – про щось недоладне. нерозумне.

Як клином, ця звістка роздвоїла страйкарів .. почали, мовляв, так кінчаймо, доводьмо до ладу, а не курям на сміх (А. Головко);

Корній іронічно посміхнувся й, силкуючись говорити басом, захрипів: – Не знаєте Платона? Він завжди вигадує таке, що часом кури сміються (Олесь Досвітній);

– Затія твоя справді годиться курям на сміх, – огризнувся Кіндрат (А. Іщук);

Лу́скати / лу́снути від (зі, зо) смі́ху див. лу́скати;

Ма́ло (ледь, ле́две і т. ін.) не ло́пнути (не покоти́тися [по́котом], не па́дати і т. ін.) від (зі) смі́ху (від ре́готу) <�Ма́ло не поло́пати зо смі́ху > див. ло́пати¹;

Нароби́ти смі́ху (смі́шків) див. наро́блювати;

Нароби́ти собі́ смі́ху див. наро́блювати;

(8) На сміх:

а) щоб посміятися, заради жарту.

– Поміняйте зі мною свою одежу. А дід мав подерту одежу, каже: – Хлопче, говориш зі мною на сміх .. – Не на сміх я з вами говорю, .. справді хочу мінятися (з казки);

Вербівці на сміх назвали село Вербівочкою, хоч у йому [ньому] не було вербової й гілки (І. Нечуй-Левицький);

б) щоб глузувати, насміхатися над ким-, чим-небудь.

Бодай же вас, цокотухи, Та злидні побили, Як ту матір, що вам на сміх Сина породила (Т. Шевченко);

– Тоді на тобі один рядок, бо ти два не годна гнати... – і дав [Андрій] Химі один рядок, на сміх усім заробітчанам, мов неповнолітній (Я. Качура);

На смі́х підніма́ти див. підніма́ти;

(9) Не до смі́ху кому і без дод. – у кого-небудь скрутне становище.

– Було нам тоді не до сміху. Ніч підняла завісу – .. біла симфонія снігу пливла над щоглами лісу (Л. Костенко);

(10) Не сміх сказа́ти – сказати жартома.

Я на сміх сказала, а він і повірив (Сл. Б. Грінченка);

Побира́ти на сміх див. побира́ти;

Подави́тися смі́хом (ка́шлем, кри́ком і т. ін.) див. подави́тися;

Пода́ти себе́ на сміх див. подава́ти¹;

Рва́ти / порва́ти кишки́ [зо (від) смі́ху (від ре́готу)] див. рва́ти;

Розсипа́ти / розси́пати сміх (у́смішки, смішо́к) див. розсипа́ти;

Розсіда́тися від смі́ху див. розсіда́тися;

(11) Сміх застря́в у го́рлі в кого, рідко кому – хто-небудь раптово перестав сміятися через щось.

Сміх чомусь застряв у Каргата в горлі. Все тіло.. напружилось (Ю. Шовкопляс);

(12) Сміх крізь сльо́зи, книжн. – стан, при якому під удаваною веселістю криються невдачі, переживання, терпіння, біль і т. ін.

Могла б про “сміх крізь сльози” Згадати я при сім, Але вже сяя тема Давно обридла всім (Леся Українка);

(13) Сміх напа́в на кого – комусь захотілося сміятися.

Напав на мене якийсь сміх (І. Нечуй-Левицький);

(14) Сміх (ре́гіт) бере́ (розбира́є) / узя́в (розібра́в) <�Ре́готи беру́ть (розбира́ють) / узяли́ (розібра́ли)> кого і без дод. – хто-небудь дуже хоче сміятися; комусь стає смішно.

Аж сміх бере, як подивлюся, Що перед ним [Левом] усяка твар тремтить (Л. Глібов);

Засміявся [піп] тихим старечим сміхом. Його бесідницю, видно, сміх не брав (Леся Українка);

– Ще більше розбирає мене сміх (М. Стельмах);

Її аж сміх узяв від чудних комашачих викрутасів (Панас Мирний);

– Ану глянь у дзеркало, козак Китиця... – Ой, гарно, аж реготи беруть, – хихикнула Домка (В. Кучер);

– Смійтеся, смійтеся! – каже Пищимуха. – Вас регіт розбирає, а мені не до смішки (Панас Мирний);

(15) Сміх розбира́в кого – те саме, що Сміх бере́ (розбира́є) / узя́в (розібра́в) (див. сміх).

Макар Іванович бігає по хаті.., а Хо не може далі витримати .. Його розбира такий сміх, що аж кольки під грудьми спирають (М. Коцюбинський);

Ти чого вибілюєш зуби? – здивувався батько. – Бо є що вибілювати, – ще більше розбирає мене сміх (М. Стельмах);

Смі́ху з се́бе нароби́ти див. наро́блювати;

Справля́ти (заво́дити) смі́хи та ре́готи (хи́хи та ре́готи, смі́шки) див. справля́ти;

Трі́скати зі смі́ху див. трі́скати;

Тро́хи не упа́сти зі (зо) смі́ху див. упа́сти¹;

(16) У сміх хто – хто-небудь почав сміятися.

Ми знов у сміх: – То се такі пісні..? – Вони питають: “А які?” (Леся Українка);

(17) Як на сміх – ніби навмисне.

– Як на сміх, на хуторі не лишилося кінського хвоста. А який же я поліцай без коня? (О. Сизоненко).