сніп

СНІП, снопа́, ч.

1. Зв'язаний оберемок зрізаних стебел (з колосками) хлібних злаків, а також квітів і деяких інших культур.

Одрадяни трохи не всім селом вийшли в поле: чоловіки та парубки з грабками, а жінки та дівчата снопи в'язати (Панас Мирний);

На доброму житі нажинала [Катерина] півтори копи, наривала по двісті снопів кучерявого гороху (М. Стельмах);

Бовваніли поставлені купками високі снопи кукурудзи (О. Гончар);

* Образно. Цей білий сніп душі, який горить в людині, його ж ніякий вітер не задме (Л. Костенко);

Я накосив лиш нервів добрий сніп (М. Вінграновський);

* У порівн. На хвилях гойдалися уламки [корабля]. Людей було розкидано по морю, як снопи по ниві (Ю. Яновський);

* Образно. * У порівн. – Один раз пройшов [дядько] вагон.., потім ще раз – всюди напаковано людей, як снопів на возі (М. Ю. Тарновський);

// Великий букет квітів; оберемок яких-небудь рослин.

Різнобарвний сніп квітів;

Тарас Григорович приніс оберемок хмизу, сніп кураю .. Звичними рухами розпалив вогонь (З. Тулуб).

2. чого. Потік променів, іскор і т. ін., що розходяться пучком.

Сіно дотліває поволі, і лиш часом бухне з тріском сніп іскор (М. Коцюбинський);

Сніп автомобільного світла різнув по вікнах (Іван Ле);

Сніп вогню;

* У порівн. Посипались іскри снопами, Запалала вся кузня огнем (П. Грабовський).

Заробля́ти (жа́ти, коси́ти і т. ін.) за сніп див. заробля́ти.

◇ Змолоти́ти на сніп див. змоло́чувати;

(1) Як сніп, зі сл. повали́тися, звали́тися, впа́сти і под. – дуже важко, всім тілом.

Коп'є булатне... серце пробива, Як сніп на землю повалився (І. Котляревський);

Виморений, мов після тяжкої роботи, як сніп, звалився він [Петро] на ліжко (Панас Мирний);

В куточках губ набігли червоні бульки, безрукий божевільно глянув на натовп, сполотнів і, як сніп, впав з воза (М. Лазорський);

(2) Як снопі́в на во́зі – дуже багато.

– Один раз пройшов вагон від дверей до дверей, потім ще раз – всюди напаковано людей, як снопів на возі (М. Ю. Тарновський).