собачник
СОБА́ЧНИК, а, ч., розм.
1. Людина, що ловить бродячих собак.
Враз розлігся в темноті різкий свист собачника Савки, що аж шарахнулись коні (П. Панч).
2. перен., зневажл. Те саме, що посіпа́ка.
– А скільки їх [поліцаїв], тих своїх там [у концтаборі] собачників? (Ю. Збанацький);
– Повернувся [Йона] в село таким катюгою, в собачники до них [фашистів] пішов... (О. Гончар).
3. Те саме, що соба́ка 3.
Там старі – чисті звірюки. А вже дітлашня – собачники, та й край! Гірші за жидів! (Н. Королева);
// Ужив. як лайливе слово.
Собачник ти! Чей же ти знаєш, що батюшка ждуть вина? (І. Микитенко).
4. Любитель собак.
Знайомий собачник.
5. Приміщення, де утримують собак для наукових дослідів.
Андрія посадили в темну шахву, в холодний собачник, щоб прочах (І. Багряний).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- собачник — соба́чник 1 іменник чоловічого роду, істота про людину соба́чник 2 іменник чоловічого роду приміщення Орфографічний словник української мови
- собачник — -а, ч., розм. 1》 Людина, що ловить або скуповує собак для продажу чи вироблення хутра. 2》 перен., зневажл. Те саме, що посіпака. || Уживається як лайливе слово. 3》 Любитель (у 1 знач.) собак. 4》 Приміщення, де утримують собак для наукових дослідів. Великий тлумачний словник сучасної мови
- собачник — СОБА́ЧНИК, а, ч., розм. 1. Людина, що ловить або скуповує собак для продажу чи вироблення хутра. Враз розлігся в темноті різкий свист собачника Савки, що аж шарахнулись коні (Панч, Гомон. Україна, 1954, 415). 2. перен., зневажл. Те саме, що посіпа́ка. Словник української мови в 11 томах
- собачник — Собачник, -ка м. Любящій собакъ. Словник української мови Грінченка