спадковий

СПАДКО́ВИЙ, а, е.

1. Стос. до спадковості; пов'язаний із спадковістю.

– Можливо, це в нього спадкове. Я маю на увазі характер (О. Довженко);

Найбільша увага приділяється тепер питанню про спадкову передачу кров'яних груп (з наук. літ.);

При генетичній дії ядерні випромінювання безпосередньо впливають на спадковий апарат живих організмів (з наук. літ.);

Спадкові порушення розвитку;

Спадковий код людини.

2. Стос. до спадщини, спадку.

Чому він не згадує нічого про Регіну та про їх спадкову справу? (І. Франко);

Філько затримався на селі, щоб впорядкувати свої спадкові справи (Ірина Вільде);

// Одержаний у спадщину, належний кому-небудь за правом спадщини.

На рубежі XIV та XV століть .. зображення на московських великокнязівських печатках стає більш усталеним і переходить від батька до сина, тобто набуває значення спадкового знака (з наук.-попул. літ.);

Спадкове ім'я;

Спадкове майно.

3. Родовий, потомствений.

Вподобала я в простій козачці спадкову пиху своїм поважним родом (Ганна Барвінок);

Він відносно спокійно терпить і ліричні захоплення, і скороминучу в'їдливість язика Лісовського, для якого, очевидно, і спадкове дворянство, і багатство мають далеко меншу вагу, аніж убогий мужицький побут і пісні (М. Стельмах);

// Який передається з покоління до покоління (про ремесло, фах і т. ін.).

Він не був простим вчителем. Освічення народу було спадковою діяльністю його роду. Вчителями були його батько, й дід, і діти його теж були вчителями (О. Довженко);

Мосяжництво на Гуцульщині було спадковим (із журн.);

// рідко. Споконвічний, постійний (про населення певної місцевості і т. ін.); корінний.

– І ви киянка? – З діда-прадіда, спадкова... – Катерина засміялася (Н. Рибак).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. спадковий — спадко́вий прикметник Орфографічний словник української мови
  2. спадковий — (хист) вроджений, жм. родимий; (рибалка) родовий, родинний, з крови й кости, з діда-прадіда; (хутір) успадкований, спадкоємний; (житель) корінний. Словник синонімів Караванського
  3. спадковий — [спадковией] м. (на) -вому/-в'ім, мн. -в'і Орфоепічний словник української мови
  4. спадковий — -а, -е. 1》 Стос. до спадковості; пов'язаний із спадковістю. Спадкові захворювання — захворювання людини, зумовлені хромосомними і генними мутаціями. 2》 Стос. до спадщини, спадку. || Одержаний у спадщину, належний кому-небудь за правом спадщини. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. спадковий — КОРІННИ́Й (про населення певної місцевості, представників якогось середовища тощо), КРО́ВНИЙ розм., СПОКОНВІ́ЧНИЙ, ОДВІ́ЧНИЙ, СПАДКО́ВИЙ рідше. Словник синонімів української мови
  6. спадковий — Спадко́вий, -ва, -ве Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. спадковий — СПАДКО́ВИЙ, а, е. 1. Стос. до спадковості; пов’язаний із спадковістю. — Можливо, це в нього спадкове. Я маю на увазі характер (Довж., І, 1958, 441); Найбільша увага приділяється тепер питанню про спадкову передачу кров’яних груп (Вибр. праці О. Словник української мови в 11 томах
  8. спадковий — Спадковий, -а, -е Наслѣдственный. Вподобала я в простій козачці спадкову пиху своїм поважним родом. Г. Барв. 425. Словник української мови Грінченка