спиратися

СПИРА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., СПЕ́РТИСЯ, ЗІПЕ́РТИСЯ, зіпру́ся, зіпре́шся; мин. ч. спе́рся, спе́рлася, лося і зіпе́рся, пе́рлася, лося; наказ. сп. зіпри́ся; док.

1. Штовхаючи, притискуючи один одного, збиватися в тісний гурт.

Всіх багатир до комори веде; Сперлась принишкла, напружено жде Хліба сірома (П. Грабовський);

Бидло сперлося перед вузькою хвірткою, що веде з обори в свининець, і от-от має прорватись в неї (Леся Українка);

// Затримуватися, спричиняючи відчуття болю у грудях, утруднюючи дихання (про дух, зітхання і т. ін.).

Важке зітхання спиралося у грудях і раз по раз виривалося здавленим криком плачу (Панас Мирний);

В його руці її рука, У грудях сперся дух (М. Вороний).

2. Притулятися, прихилятися до кого-, чого-небудь, налягати на когось, щось, переносячи на нього частину своєї ваги.

Стара вже не мала сили кроку перейти, не спираючись на молоду невістку (Марко Вовчок);

Спираюсь на мур і годинами стежу, як безшелесно бродять тіні з місця на місце (М. Коцюбинський);

Годі вже читати; і він сперся на спинку свого крісла (Г. Хоткевич);

Степан Федорович лежав, зіпершись боком на моток шнура (В. Козаченко);

// Використовувати що-небудь як опору; упиратися.

Старий Горицвіт виходить з борозни, спирається на істик і довгим поглядом дивиться на небо (М. Стельмах);

Як стояв [пастух], спершись трембітою в землю, так і застиг (М. Коцюбинський);

Євген Черниш сидів на траві оддалік, спершись підборіддям на руки (О. Гончар);

Он стоїть сивий дід, зіпершись грудьми на високий держак лопати (Д. Ткач);

Ілько підтягнув коліна ближче до грудей, зіперся на них ліктями, задумався (І. Рябокляч);

// Мати якусь опору, підпірку.

Показав [Тур] на великий голубник, що одним кінцем своїм спирався на дах хижі, другим же – на гілку старого дуба (С. Скляренко);

Здається, що небосхил вдалині спирається на землю (з навч. літ.);

Білий замок сперсь на скали В темнім парку на горі (Л. Первомайський).

3. перен. Знаходити підтримку у чому-небудь, викликати співчуття у когось.

Хочеться на дужчого зіпертись, лагідність відчуть його і впертість, щоб її він доброго навчив... (М. Шеремет);

// Використовувати як доказ, зразок; мати основою щось.

Одні [шукачі посад] не втрачали віри у свої дипломи, інші у своїй наївності пробували спертися на букву конституції, яка гарантувала .. право на працю (Ірина Вільде);

Молодий український роман мав на кого рівнятися, мав на що спертися. Зразком для нього передусім став російський роман – соціально-проблемний, реалістично правдивий (із журн.);

Хто відкидає всі і всякі традиції, той не має на що спертися у творенні нового (з публіц. літ.).

◇ (1) Спира́тися / спе́ртися на плече́ чиє, кого і без дод. – знаходити в кому-небудь підтримку, допомогу.

Вона вгадала в ньому надійного мужа й господаря, на плече якого з певністю можна спертись (О. Гончар).