сповнювати

СПО́ВНЮВАТИ¹, юю, юєш і СПОВНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., СПО́ВНИТИ, ню, ниш, док., що.

1. чим. Наповнювати, заповнювати якусь ємність.

Старша свашка .. вручає молодим келехи, сповнює їх вином (з наук. літ.);

Шар прив'язали вірьовками як слід і почали сповнять його газом (І. Нечуй-Левицький);

Допали криниці та боржій, сповнивши відра, додому побрались. Нас перестрів батько... (Марко Вовчок);

Я довбав дуплянки, Садив із дідом ці сади. Із ним якогось дня чи ранку Медами сповню кадуби (М. Стельмах).

2. чим. Поширюючись, звуком, запахом насичувати повітря, приміщення і т. ін.

Бляшаний пароходик [пароплавик] вислизнув з рук і поплив по помості, поринаючи носом, немов на хвилях, та сповнюючи хату гострим дерчанням металу (М. Коцюбинський);

Запашні величезні яблука південних сортів сповнюють повітря тонкими пахощами лікеру (О. Гончар);

Весна слала тепло, свіжий аромат відживної юної зелені сповняв повітря (Олесь Досвітній);

Ридання матері й дочки сповняли всю хату, і ніхто не знав, що робити (Мирослав Ірчан);

Помаранчі сповнили своїм запахом велику простору залу (Н. Рибак);

Жайворонки сповнили небо жагучим співом (М. Чабанівський).

3. Займати собою якийсь простір, якесь місце.

Будем їх двори сповняти, а свої збідняти (Ганна Барвінок);

Відвідувачі сповнювали їдальню (М. Трублаїні);

Еллінське військо хутко сповняє весь майдан і розтікається в різні боки по вулицях Трої (Леся Українка);

Тягне сіть міцна рука на борт з морського глибу. Сріблом виблискує луска, – сповняє човен риба (Н. Забіла);

Її повна фігура сповнила нешироке крісло (І. Нечуй-Левицький);

* Образно. Тяжка туга, мов хмара, налягла на Зінькову хату, сповнила її всю (Б. Грінченко).

4. чим, перев. зі сл. серце, душу і т. ін., перен. Виклика́ти яке-небудь сильне почуття, переживання і т. ін.

Хрипіння й стогін, від яких підскакувало все тіло, били по нервах .. Кожне зітхання глибше, ніж попередні, кожний помітніший судорожний рух тривогою сповняли всю мою душу. Може, це останній?.. (Г. Хоткевич);

Яким вином вона [весна] тебе п'янить, Якою радістю сповняє груди! (Л. Первомайський);

Звістка Іванова про три сотні гвинтівок, добуті сю ніч Артемовим загоном, сповнила серце його гордістю за товаришів (А. Головко);

// часто зі сл. серце, душу. Проймати, охоплювати собою (про сильне почуття).

Чим далі залишалась за ним рідна земля.., тим дорожчими ставали Чернишеві його бойові товариші .. Це почуття побратимства, мабуть, сповнювало й інших бійців (О. Гончар);

Радість сповнювала вщерть молодого лейтенанта (В. Собко);

Помітивши сльози в Гафійчиних очах, вона замовкала, жаль сповняв її серце і вилітав довгим зітханням... (М. Коцюбинський);

Високі почуття сповнили .. душу Гречкуна (Ю. Бедзик).

СПО́ВНЮВАТИ², юю, юєш і СПОВНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., СПО́ВНИ́ТИ, спо́вню́, спо́вни́ш, док., кого, що, розм.

Виконувати, здійснювати що-небудь.

Сповнював [сторож] сумлінно даний йому наказ (І. Франко);

Сповняю свою обіцянку і посилаю Вам для ювілейного числа “Свободи” свої “Хмари” (М. Коцюбинський);

Старий Івоніка здавався від усіх найбайдужнішим. Сповняв свою звичайну працю (О. Кобилянська);

[Мартіан:] Се Мім свій обов'язок сповняє – знак дає, що спати час (Леся Українка);

– Спасибі вам, друзі.., – Підняв Іван високо руку, – Клянуся, що сповню повинність святу (М. Старицький);

Хвилин привітних скільки ми лишили! мрій-замірів багато не сповнили, діл кинули... (Уляна Кравченко);

// Дотримуватися чого-небудь.

– Коли-не-коли ти в церкві побачиш його, а побачиш, то, як пень, він стоїть. А я ж таки .. І до святих знаменуюсь, .. і пости сповняю (А. Тесленко).

(1) Спо́внювати / сповня́ти слу́жбу, заст. – те саме, що Нести́ слу́жбу (див. нести́).

[Панса:] Ти ж повинен жити, щоб службу Римові сповняти чесно (Леся Українка);

В Бересті він сидить тисяцьким, княжу службу сповняє (А. Хижняк);

(2) Спо́внювати (сповня́ти) / спо́вни́ти зако́н [христия́нський] – дотримуватися догм релігії, виконувати обряди.

Пан хуторянський Без напасті живе й без біди, Бо сповняє закон християнський (В. Самійленко);

– Треба сповнити закон, – сказав Терлецький (І. Нечуй-Левицький);

(3) Спо́внювати (сповня́ти) / спо́вни́ти [своє́] сло́во – виконувати обіцянку.