споглядати

СПОГЛЯДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПОГЛЯ́НУТИ, ну, неш, док.

1. тільки недок., кого, що. Дивитися на кого-, що-небудь, розглядати когось, щось.

Ходила в ліс споглядати красу осінньої природи (Леся Українка);

Мандрує мала людина по світу з ранку до вечора, дива всякі на ньому споглядає, розуму набирається (С. Васильченко);

– Привіт мрійникам! – повертає хлопців на землю знайомий голос .. – Венеру споглядаєте? Барвами заходу милуєтесь? (О. Гончар);

// кого, що і без прям. дод., за ким – чим. Пасивно спостерігати, стежити очима за ким-, чим-небудь.

Учителька станула при вікні і споглядала радісно за дітворою (Марко Черемшина);

Примирив усіх [парубків] Максим Кривоніс, який досі тільки споглядав їхню сварку (П. Панч);

Ми не можемо мовчки споглядати, коли гинуть наші співвітчизники (Б. Олійник).

2. перев. на кого – що, розм. Поглядати, кидати погляд на кого-, що-небудь.

Мати боязко на його споглядала – гніву не вбачала, тільки думу-думу на чолі високім похмурім (Марко Вовчок);

Катруся тішилася своїм новим убранням і гордо споглядала на запинані гудзиками рукавці сорочки (Н. Кобринська);

Вийшла мати до царя назустріч з хлібом-сіллю; тільки цар на неї споглянув, зараз і пізнав (О. Стороженко);

Дівчата, мов квіти на грядці, .. як хлопці споглянуть на красних, шепнуться ті веселенько (Дніпрова Чайка).