споглядати

СПОГЛЯДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПОГЛЯ́НУТИ, ну, неш, док.

1. тільки недок., перех. Дивитися на кого-, що-небудь, розглядати когось, щось.

Ходила в ліс споглядати красу осінньої природи (Л. Укр., V, 1950, 17);

Мандрує мала людина по світу з ранку до вечора, дива всякі на ньому споглядає, розуму набирається (Вас., Вибр., 1950, 189);

— Привіт мрійникам! — повертає хлопців на землю знайомий голос.. — Венеру споглядаєте? Барвами заходу милуєтесь? (Гончар, Тронка, 1963, 123);

// перех. і неперех., за ким — чим. Пасивно спостерігати, стежити очима за ким-, чим-небудь.

Учителька станула при вікні і споглядала радісно за дітворою (Черемш., Тв., 1960, 65);

Примирив усіх [парубків] Максим Кривоніс, який досі тільки споглядав їхню сварку (Панч, Гомон. Україна, 1954, 34).

2. неперех., перев. на кого — що, розм. Поглядати, кидати погляд на кого-, що-небудь.

Мати боязко на його споглядала — гніву не вбачала, тільки думу-думу на чолі високім похмурім (Вовчок, І, 1955, 224);

Катруся тішилася своїм новим убранням і гордо споглядала на запинані гудзиками рукавці сорочки (Кобр., Вибр., 1954, 87);

Вийшла мати до царя назустріч з хлібом-сіллю; тільки цар на неї споглянув, зараз і пізнав (Стор., І, 1957, 70);

Коли він знову підніс очі і споглянув навкруги.., замість панича побачив гидке лице (Кобр., Вибр., 1954, 63);

Дівчата, мов квіти на грядці,.. як хлопці споглянуть на красних, шепнуться ті веселенько (Дн. Чайка, Тв., 1960, 153).