спокутувати

СПОКУ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок. і док., рідко СПОКУ́ТАТИ, аю, аєш, док., що і без дод.

1. Заслуговувати чим-небудь прощення за щось.

Все виглядало непривітним та страшним, мов то не житво було колись людське, а темні кам'яниці, в яких спокутували грішні душі (Панас Мирний);

За що, не знаю, а караюсь, І тяжко караюсь! І коли я спокутую, Коли діжду краю, Не бачу й не знаю!! (Т. Шевченко);

– Ви мусите забути той інцидент. Я, я його спокутувала цим приїздом до вас, у ваш... Чадак (Іван Ле);

– А ти ж як хотів? – Очі Валерія Івановича посуворішали. – Проштрафився, то й спокутуй (О. Гончар).

2. Нести покарання за злочин, провину; розплачуватися.

[Храпко:] Чуєш – тільки побачу я його у своєму дворі, тільки дійде до мене чутка, що він топчеться біля тебе – не жалкуй тоді на мене, як доведеться тобі черницею вік спокутувати... (Панас Мирний);

Боря просив [учителя], аби призначену Валентинові кару поділити їм на двох, бо так спокутувати легше (О. Гончар);

Я вже своє відсидів, – хрипкувато мовив Мусій – свою вину спокутував повністю (Є. Гуцало).

(1) Споку́тувати / споку́тати життя́м що – умирати, жертвувати собою ради чого-небудь.

[Орест:] Любо, єдина моя, не плач! Я життям готов спокутувать ту хвилину, коли я нібито по волі розстався з тобою (Леся Українка);

(2) Споку́тувати / споку́тати [свою́] вину́ (прови́ну, [свій] гріх) – намагатися добрими справами, доброю поведінкою заслужити прощення за що-небудь.

Заспокійся, я біля тебе стою, я за вас усіх спокутувала гріх, давно, давно (Б. Лепкий);

– О ні, прошу, я сам спокутую свою провину! Не турбуйтесь, я не нароблю вам безладу (В. Підмогильний);

– Як він мене обдурив, мерзотник, – ледве вловлював радист шепотіння командира. – Я став знаряддям в його руках!.. Друзі, любі мої! Якою мукою я спокутую мою вину перед вами? (О. Бердник);

Не йшов я на суд, а тільки на сповідь, бо хотів очистити душу. Хотів, щоб хтось сторонній вивірив мій біль і визначив, скільки і якої вини маю я спокутувати (Валерій Шевчук);

Серед інших вашому журналові особливо варто почати спокутувати свої гріхи (із журн.).