спокушати

СПОКУША́ТИ, а́ю, а́єш і рідко СПОКУ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., СПОКУСИ́ТИ, ушу́, у́сиш, док., кого, що.

1. Виклика́ти сильне бажання мати що-небудь, робити щось (принадне, вигідне, приємне і т. ін.); приваблювати.

Хуторяни та колоністи, виходячи на людські лови, переймаючи заробітчан на каховських шляхах, спокушали їх тепер насамперед водою (О. Гончар);

Дуже спокушала думка постукати в вікно і попросити притулку (А. Хижняк);

Почали міркувати [багатирі], якими баришами можна краще спокусити Зінька (Б. Грінченко);

Хоча Плачинда уже востаннє, ще весною дав собі зарік не мати справи з непевним добром, але ці коні таки спокусили його і породою, і півціною (М. Стельмах);

Зіну Ананій спокусив тим, що пообіцяв вивезти її до Парижа (Ю. Яновський);

// Бути принадним, спокусливим.

Сама незчулася вона, як простягла руку, взяла, що їй подобалось, що спокушало, та й запхнула в свій пакунок чуже добро (Л. Яновська);

Крім торгівлі, скрізь спокушали різні розваги, кожному по змозі (О. Іваненко);

// Викликати зацікавленість, інтерес своїми певними якостями.

Любовна лірика В. Коротича зовсім позбавлена афектованих пристрастей і тієї спекулятивно-галасливої сенсаційності, що спокушають подеколи й непоганих поетів (з наук.-попул. літ.);

Кібернетика – чудо двадцятого століття – спокушала найвідважніших, тих, хто умів бачити далеко вперед (з газ.);

// безос.

Років десять я не брався писати гуморески. А потім все ж таки спокусило... (Ю. Мокрієв);

// Намагатися викликати до себе чуттєвий потяг, симпатію, прихильність.

Моргне бистроока, – готово! Не встоїть ніяка душа. Я з досвіду знаю із свого: Не дурно вона спокуша! (А. Кримський);

Знаючи чарівливу силу свого сміху, вона досить вправно володіла ним, спокушаючи того, хто слухав (Яків Баш);

Довелося Жайсакові розповісти, як вона намагалась його спокусити в горах Ала-Тау (З. Тулуб).

2. на що і з інфін. Принаджувати або спонукати, заохочувати до чого-небудь.

Зрештою гість не втерпів: – Скажи, що тебе спокушає, Брате мій, жити отут, на узліссі, в ярах та по горах? (М. Зеров);

Він і спокусив мене на цю далеку подорож (О. Копиленко);

Над усе її [Тетяну Ничипорівну] спокушало виселити Марту геть зовсім з помешкання... (В. Підмогильний).

3. Схиляти до недозволенних, небажаних учинків, хибних переконань; змушувати відходити від певного життєвого напрямку.

[Єпископ (до неофіта-раба):] Не спокушай його. Він простий духом, а царство боже для таких найближче (Леся Українка);

Раптом сам незчувся [брат], Як у руках коса нагострена горить, Блищить гадюкою, і тягне, й спокушає... (М. Рильський);

– Мовчи, блазню! – гукнула вона. – Сам безвірний, та й Масю спокушує! (А. Кримський);

[Копистка:] Випий, зіронько!.. Та випий, ну тебе к лихій матері! [Параска:] От сатана, таки спокусив. Ну, за ваше всіх здоровлячко [здоров'ячко]!.. (М. Куліш).

4. Домагатися любові жінки, дівчини, не маючи серйозних намірів; зводити.

[Квітка:] Я тебе оточу розкошами, я тебе обів'ю коханням, я тебе сп'яню ласками!.. [Лучицька:] Не знаджуйте, не спокушайте! (М. Старицький);

Галя, щоб показати чоловіка батькам, повезла його в рідне степове село, де перед тим, як вийти за свого вагаря, вона деякий час секретарювала в сільраді і де її спокусив місцевий завклубу (О. Гончар).

◇ Біс (чорт, нечи́стий і т. ін.) спокуша́є / спокуси́в див. біс¹;

(1) Спокуша́ти до́лю – уживається для застереження не робити чого-небудь, пов'язаного із зайвим ризиком, небезпекою.

[Острожин:] Орест Михайлович, не спокушайте долі: вона не любить, коли нею нехтують її фаворити (Леся Українка);

Хтось із чоловіків запропонував випити за майбутнього інфанта, але жінки зашипіли й замахали руками: боронь Боже, не спокушаймо долю! (Л. Первомайський);

– Куди пливеш, не спокушав би долі! Хто зна, яке тут царство межове? (Л. Костенко).