спокушати

ВА́БИТИ (викликати в когось бажання бути десь, піти, поїхати кудись, робити щось тощо), ПРИВА́БЛЮВАТИ, ЗВА́БЛЮВАТИ, ЗАВА́БЛЮВАТИ рідше, НА́ДИТИ, ПРИНА́ДЖУВАТИ, ЗНА́ДЖУВАТИ, МАНИ́ТИ, ПРИМА́НЮВАТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПРИТЯГА́ТИ, ПРИТЯ́ГУВАТИ, КЛИ́КАТИ, ЗВА́ТИ, ПОРИВА́ТИ, СПОКУША́ТИ, СПОКУ́ШУВАТИ рідше, ПОМИКА́ТИ розм., КОЦЮ́БИТИ фам. — Док.: прива́бити, зва́бити, зава́бити, прина́дити, зна́дити, примани́ти, потягти́, потягну́ти, притягти́, притягну́ти, покли́кати, позва́ти, спокуси́ти. Се тепло, ся немов весняна днина серед зими вабили Дмитрика, тягли його в далечінь (М. Коцюбинський); Він (фронт) зараз вабив її, притягував до себе з магічною силою (О. Гончар); Весняне повітря збуджує уяву.., кличе, манить — куди? Куди вабить і зве? (Є. Гуцало); Мене приваблював порт (Ю. Яновський); — Тільки згадка про тебе зваблювала мене сюди якоюсь таємною принадою!.. (Б. Грінченко); Подекуди вона (трава).. стелеться по землі, заваблює подорожнього (О. Гончар); Надзвичайна людська цікавість якось манить і надить і тягне в ті невідомі краї (І. Нечуй-Левицький); Ой казала мені мати І приказувала, Щоб я хлопців у садочок Не принаджувала (пісня); Твій образ у воді.. Гойдається і знаджує до себе у Глибінь (М. Старицький); Ниви з конюшиною простиралися ген-ген, приманювали кождого до себе (О. Кобилянська); І потягло мене туди, Де шум верстатів не стиха (Л. Забашта); Море! Воно притягало, як казка (І. Микитенко); Мене поривало з дому між люди (Ірина Вільде); — Мене не спокушає ваша пропозиція (І. Кулик); Не видно моєї хати, тільки видно грушу, Туди ж помикає щовечора душу (П. Чубинський); Мене вже так і коцюбить до танців (М. Кропивницький).

ВА́БИТИ (перев. у спол. зі сл. зір, око, погляд і т. ін. — привертати увагу приємним виглядом, красою тощо), ПРИВА́БЛЮВАТИ, ПРИВЕРТА́ТИ, МАНИ́ТИ, ПРИМА́НЮВАТИ, НА́ДИТИ, ПРИНА́ДЖУВАТИ, ПРИТЯГА́ТИ, ПРИТЯ́ГУВАТИ, ПРИКО́ВУВАТИ, СПОКУША́ТИ, ЧАРУВА́ТИ, ПРИЧАРО́ВУВАТИ, ТІ́ШИТИ, ВТІША́ТИ, РА́ДУВАТИ, КРАСУВА́ТИ рідко. — Док.: прива́бити, приверну́ти, примани́ти, прина́дити, притягти́, притягну́ти, прикува́ти, спокуси́ти, причарува́ти. І розкішна природа Вкраїни У величній красі Вабить погляди всі (В. Самійленко); Гоголь — це людина, яка привернула погляди всієї мислячої Росії до України (М. Рильський); Увінчані лісами сині гори приваблювали зір мій іздаля (І. Гончаренко); Все бентежило й манило зір (І. Рябокляч); Грандіозні.. пні (берез) приманюють до себе ніжністю та білістю (О. Кобилянська); Я й Середземне бачив море у Провансальському краю... Усі вони втішали зори І душу надили мою (М. Рильський); Ясно-зелені пшениці і холодні жита притягували погляди (К. Гордієнко); Гастрономічні крамниці спокушали зір бляшанками різних консервів (О. Донченко); Як чарує очі влітку над горою сонця схід (М. Терещенко); Луки, оливні гаї споконвіку тут тішили око (М. Зеров); Знову оживали степи, цвіли, колосились і радували зір і серце людини (Є. Кравченко); Дороге та блискуче (намисто)!.. Оця-то блискучість і красує очі (М. Кропивницький). — Пор. 1. зачаро́вувати.

СПОКУША́ТИ (намагатися викликати до себе чуттєвий потяг), ЗВА́БЛЮВАТИ, ЗНА́ДЖУВАТИ, БАЛАМУ́ТИТИ, ПРИМА́НЮВАТИ. — Док.: спокуси́ти, зва́бити, зна́дити, збаламу́тити, примани́ти. Довелося Жайсакові розповісти, як вона намагалась його спокусити.. Друзі довго і весело реготали, уявляючи собі лють перестиглої красуні (З. Тулуб); Надвечір жінки виходять на балкон І, зневажаючи чоловіків тубільних, Чужинців зваблюють, зальотників свавільних (М. Зеров); Мати сіяла хміль, щоб дівчат звідусіль Станом я знаджував (Б. Олійник).

СПОКУША́ТИ (домагатися інтимних стосунків з жінкою, дівчиною без серйозних намірів, даючи нещирі обіцянки), ЗВО́ДИТИ, ЗМА́НЮВАТИ, ДУРИ́ТИ, ОБДУ́РЮВАТИ, ОБМА́НЮВАТИ, ПІДМА́НЮВАТИ розм., ПІДДУ́РЮВАТИ розм. — Док.: спокуси́ти, звести́, змани́ти, обдури́ти, обману́ти, обмани́ти розм. підману́ти, підмани́ти, піддури́ти. Вона деякий час секретарювала в сільраді, де її і спокусив місцевий завклубу (О. Гончар); (Анна:) Коли ви зводили дівчат і крали жінок від чоловіків, то не дивно, що вам траплялося втікати з ними (Леся Українка); (Палажка:) На кого всі надії складала, той обдурив, кинувши одну між чужими людьми з малою дитиною (Панас Мирний); — Що ж, — каже, — хоч і обманув, та не посміявся (Г. Квітка-Основ'яненко); І ті були там лигоманці, Піддурювали що дівок, .. Що будуть сватать їх, брехали, Підманювали, улещали (І. Котляревський).