споруджувати

СПОРУ́ДЖУВАТИ, ую, уєш і рідко СПОРУДЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПОРУДИ́ТИ, руджу́, ру́диш, док., що.

1. Будувати, зводити що-небудь (перев. велике, складне).

На Україні було багато народних теслів, які майстерно споруджували різні будівлі (із журн.);

Штаб протиповітряної оборони наказав негайно копати щілини й споруджувати бомбосховища (О. Донченко);

Рано починається трудовий день тих, хто споруджує канал (О. Гончар);

Пам'ятник Шевченку споруджаєм – пам'ятник, що є виявом всенародної любові до Тараса (П. Тичина);

– Саме найкраще було б спорудити земляні захисти ген там на площині (М. Старицький);

// розм. Робити, виготовляти що-небудь перев. ручним способом; майструвати.

Позавчора возилась, споруджуючи собі відповідне до літньої погоди убрання (Леся Українка);

Вдома Валя споруджував двигунці, майстрував іграшкові електропоїзди (О. Гончар);

Сашко сам спорудив її [веранду] і власноручно обсадив квітами (Ю. Смолич).

2. розм., рідко. Збирати, налаштовувати або організовувати що-небудь.

Разом з цим листом споруджаю до Вас невеличку посилку (Панас Мирний);

– Спорудимо гостям такий бенкет, як ото бува у королів та у царів (Д. Мордовець);

// Варити, приготовляти їжу.

– Спорудимо юшку, – каже Сухомлин, вибираючи найкращих бичків-кнутів (О. Гончар);

– А ти б одну таку вечерю спорудила, щоб по ній ніколи більше їсти не хотілося (Я. Качура).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me