споруджувати

СПОРУ́ДЖУВАТИ, ую, уєш і рідко СПОРУДЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПОРУДИ́ТИ, руджу́, ру́диш, док., перех.

1. Будувати, зводити що-небудь (перев. велике, складне).

У містах жили будівельники, які вміли споруджувати великі будівлі (Іст. середніх віків, 1955, 72);

Штаб протиповітряної оборони наказав негайно копати щілини й споруджувати бомбосховища (Донч., III, 1956, 398);

Рано починається трудовий день тих, хто споруджує канал (Гончар, Тронка, 1963, 258);

Пам’ятник Шевченку споруджаєм — пам’ятник, що є виявом всенародної любові до Тараса (Тич., III, 1957, 75);

— Саме найкраще було б спорудити земляні захисти ген там на площині (Стар., Облога.., 1961, 41);

Спорудили [у колгоспі] механізований водогін з напірною баштою, проклали сітку труб (Вол., Місячне срібло, 1961, 187);

// розм. Робити, виготовляти що-небудь перев. ручним способом; майструвати.

Позавчора возилась, споруджуючи собі відповідне до літньої погоди убрання (Л. Укр., V, 1956, 389);

Вдома Валя споруджував двигунці, майстрував іграшкові електропоїзди (Гончар, IV, 1960, 79);

Сашко сам спорудив її [веранду] і власноручно обсадив квітами (Смолич, V, 1959, 16).

2. розм., рідко. Збирати, налаштовувати або організовувати що-небудь.

Разом з цим листом споруджаю до Вас невеличку посилку (Мирний, V, 1955, 395);

— Спорудимо гостям такий бенкет, як ото бува у королів та у царів (Морд., І, 1958, 156);

// Варити, приготовляти їжу.

— Спорудимо юшку, — каже Сухомлин, вибираючи найкращих бичків-кнутів (Гончар, Тронка, 1963, 336);

— А ти б одну таку вечерю спорудила, щоб по ній ніколи більше їсти не хотілося (Кач., II, 1958, 30).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me