спустошувати

СПУСТО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., СПУСТО́ШИТИ, шу, шиш, док., кого, що.

1. Руйнувати, знищувати, спричиняючи запустіння, роблячи безлюдним або малолюдним; плюндрувати.

П'ять разів спустошували Грузію орди Тамерлана. Палали церкви й палаци, гинули в огні дорогоцінні фрески й рукописи (із журн.);

Жовніри спустошили навіть королівські і шляхетські села (І. Нечуй-Левицький);

Германські племена розгромили і спустошили Західну Римську імперію (з навч. літ.);

// перен. Завдавати великої шкоди природі (про мороз, вітер, спеку і т. ін.).

Зима по-розбійницькому встигла спустошити всю природу, і вже нічим не можна було воскресити її (О. Гуреїв).

2. Забирати все, не залишаючи нічого.

Спустошували [окупанти] військові склади і пакгаузи. Вивозили зброю, снаряди (О. Довженко);

// Обривати, скошувати і т. ін. все (в саду, на ниві тощо).

– Спустошили ми сад! А пан наш строгий .. Боюся, що лихий чекає нас конець [кінець] (І. Франко);

– Спустошили [селяни], геть-чисто спасли мою луку (І. Нечуй-Левицький);

// жарт. Скуповувати щось у великій кількості.

– Ой, ой, скільки квітів! Хіба ж можна отак спустошувати крамницю? (О. Донченко);

Спустошувати прилавки;

// жарт. З'їдати, випивати все.

3. перен. Позбавляти моральних сил, робити нездатним до повнокровного, активного творчого життя.

Ніщо так не спустошує людину, як неорганізований характер (з газ.);

Солдатчина знищила мої юнацькі мрії, дурні, нікчемні, як я тепер згадаю, мрії, зате вкрай мене таки не спустошила (П. Колесник);

Страшне горе, яке так несподівано звалилося на жінку, спустошило серце, затьмарило розум (О. Донченко).