спустошувати

СПУСТО́ШУВАТИ, ую, уєш, недоп., СПУСТО́ШИТИ, шу, шиш, док., перех.

1. Руйнувати, знищувати, спричиняючи запустіння, роблячи безлюдним або малолюдним; плюндрувати.

П’ять разів спустошували Грузію орди Тамерлана. Палали церкви й палаци, гинули в огні дорогоцінні фрески й рукописи (Вітч., 12, 1968, 160);

Жовніри спустошили навіть королівські і шляхетські села (Н.-Лев., VII, 1966, 226);

Германські племена розгромили і спустошили Західну Римську імперію (Іст. середніх віків, 1955, 9);

// перен. Завдавати великої шкоди природі (про мороз, вітер, спеку і т. ін.).

Зима по-розбійницькому встигла спустошити всю природу, і вже нічим не можна було воскресити її (Гур., Життя.., 1954, 372).

2. Забирати все, не залишаючи нічого.

Спустошували [окупанти] військові склади і пакгаузи. Вивозили зброю, снаряди (Довж., І, 1958, 134);

// Обривати, скошувати і т. ін. все (в саду, на ниві тощо).

— Спустошили ми сад! А пан наш строгий.. Боюся, що лихий чекає нас конець [кінець] (Фр., XIII, 1954, 377);

— Спустошили [селяни], геть-чисто спасли мою луку (Н.-Лев., IV, 1956, 71);

// жарт. Скуповувати щось у великій кількості.

— Ой, ой, скільки квітів! Хіба ж можна отак спустошувати крамницю? (Донч., V, 1957, 533);

// жарт. З’їдати, випивати все.

3. перен. Позбавляти моральних сил, робити нездатним до повнокровного, активного творчого життя.

Капіталістична праця спустошує людську особу, сприяє її деградації (Ком. Укр., 12, 1964, 50);

Солдатчина знищила мої юнацькі мрії, дурні, нікчемні, як я тепер згадаю, мрії, зате вкрай мене таки не спустошила (Кол., На фронті.., 1959, 21);

Страшне горе, яке так несподівано звалилося на жінку, спустошило серце, затьмарило розум (Донч., III, 1956, 230).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me