спізнюватися

СПІ́ЗНЮВАТИСЯ, ююся, юєшся і рідко СПІЗНЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., СПІЗНИ́ТИСЯ, спізню́ся, спі́знишся, док.

1. Приходити, приїжджати або наставати пізніше, ніж треба; запізнюватися.

Роман став пізно вертатись додому, вранці все засипав, все спізнювався до роботи на поле (І. Нечуй-Левицький);

З якогось провулка вибігли двоє дівчаток, що, видно, спізнювалися до школи (С. Журахович);

Ніхто з братів .. На пі́внічні відправи не спізнявся, У божій службі не дрімав важкій (І. Франко);

– Спізняються газети, де я живу (В. Сосюра);

– Пора, запрягайте, – чути було голоси, – щоб не спізнитись нам на станцію! (С. Васильченко);

Спізнитися на виставу актор не може ніколи (Ю. Смолич);

// Затримуватися, бути де-небудь довше, ніж передбачалося.

“Піду я хоч одвідаю свою матусю, – думає [Наталя] .. – Може, востаннє попрощаюсь... Хоч побачу своє село .. Спізнюся, то мати проведуть” (Марко Вовчок);

Від обори, спізнившись, поспішає один серед пустки маленький гусій (М. Коцюбинський).

2. з чим і без дод. Здійснювати, виконувати що-небудь пізніше, ніж треба; не зробити вчасно.

Не знав [Кузьма] ні любові, ні жадоби до землі .. Якось завжди спізнювався з оранкою і сівбою, сінокіс його перестоював (М. Стельмах);

Цар під старість оженився (За походами спізнився) І на горе, на біду Взяв царицю молоду (Л. Первомайський).