спітнілий
СПІТНІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. до спітні́ти.
Василько зліз з верби, спітнілий і червоний від сорому (О. Донченко);
Ярема задоволено витер спітнілий з напруги лоб (Г. Епік);
Шовкун, похитуючись, дрімає в сідлі. Мокра, спітніла за день спина тепер замерзла (О. Гончар);
// у знач. прикм.
Аркадій Петрович Малина вихиливсь у вікно і сердито кричав у спину свому лакею, що помагав випрягать з фаетона спітнілі коні (М. Коцюбинський);
Всі вони, спітнілі й червоні, хапалися як можна швидше скидати з воза сіно на стіжок (С. Васильченко);
Сонце блищить на спітнілих лобах (Леся Українка);
Бригадир підбіг зіпрілий, засапаний, витер спітнілу шию картузом (Григорій Тютюнник).
2. у знач. прикм. Вологий від поту, просякнутий потом.
Як це приємно – спітнілу Скинуть сорочку (М. Гірник);
Настя неквапно розправила в руці скручену і спітнілу цидулку (І. Цюпа).
3. у знач. прикм. Укритий краплями осілої пари.
За вікнами висів туман, спітнілі шибки плакали (П. Панч);
Старий Виштак вніс .. спітнілу пляшку (М. Зарудний).
Значення в інших словниках
- спітнілий — спітні́лий дієприкметник Орфографічний словник української мови
- спітнілий — [сп'іт(')н’ілией] м. (на) -лому/-л'ім, мн. -л'і Орфоепічний словник української мови
- спітнілий — -а, -е. 1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до спітніти. 2》 у знач. прикм.Вологий від поту, просякнутий потом. 3》 у знач. прикм. Укритий краплями осілої пари. Великий тлумачний словник сучасної мови
- спітнілий — СПІТНІ́ЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до спітні́ти. Василько зліз з верби, спітнілий і червоний від сорому (Донч., V, 1957, 42); Ярема задоволено витер спітнілий з напруги лоб (Епік, Тв., 1958, 228); Шовкун, похитуючись, дрімає в сідлі. Словник української мови в 11 томах