спітнілий
СПІТНІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до спітні́ти.
Василько зліз з верби, спітнілий і червоний від сорому (Донч., V, 1957, 42);
Ярема задоволено витер спітнілий з напруги лоб (Епік, Тв., 1958, 228);
Шовкун, похитуючись, дрімає в сідлі. Мокра, спітніла за день спина тепер замерзла (Гончар, III, 1959, 75);
// У знач. прикм.
Аркадій Петрович Малина вихиливсь у вікно і сердито кричав у спину свому лакею, що помагав випрягать з фаетона спітнілі коні (Коцюб., II, 1955, 383);
Всі вони, спітнілі й червоні, хапалися як можна швидше скидати з воза сіно на стіжок (Вас., Вибр., 1950, 47);
Сонце блищить на спітнілих лобах (Л. Укр., II, 1951, 242);
Бригадир підбіг зіпрілий, засапаний, витер спітнілу шию картузом (Тют., Вир, 1964, 236).
2. у знач. прикм. Вологий від поту, просякнутий потом.
Як це приємно — спітнілу Скинуть сорочку (Гірник, Сонце.., 1958, 43);
Настя неквапно розправила в руці скручену і спітнілу цидулку (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 125).
3. у знач. прикм. Укритий краплями осілої пари.
За вікнами висів туман, спітнілі шибки плакали (Панч, На калин. мості, 1965, 18);
Старий Виштак вніс.. спітнілу пляшку (Зар., Світло, 1961, 68).
Значення в інших словниках
- спітнілий — спітні́лий дієприкметник Орфографічний словник української мови
- спітнілий — [сп'іт(')н’ілией] м. (на) -лому/-л'ім, мн. -л'і Орфоепічний словник української мови
- спітнілий — -а, -е. 1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до спітніти. 2》 у знач. прикм.Вологий від поту, просякнутий потом. 3》 у знач. прикм. Укритий краплями осілої пари. Великий тлумачний словник сучасної мови
- спітнілий — СПІТНІ́ЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. до спітні́ти. Василько зліз з верби, спітнілий і червоний від сорому (О. Донченко); Ярема задоволено витер спітнілий з напруги лоб (Г. Епік); Шовкун, похитуючись, дрімає в сідлі. Словник української мови у 20 томах