спіх

СПІХ, у, ч.

1. розм. Те саме, що по́спіх 1.

За годину приїхав добродій Брянський. Той спіх, з яким він увійшов у господу, досить свідчив, що славетний лікар звик навіщати або дуже слабих, або занадто нетерплячих гонорових пацієнтів (Л. Яновська);

Ще кілька хвилин – і, може, вже буде пізно. Почав спішити – і мало не завалив усієї будови. Ні, тут спіхом нічого не зробиш (Г. Хоткевич);

Чого б їм було вириватися зараз, коли нічого не трапилось? А то ж отакий спіх. Що за така причина? (А. Головко).

2. розм., рідко. Моторність, спритність.

Параска і наймичку розщитала, бо при її [Галиному] спіху наймичка була лишня (Панас Мирний).

3. діал. Результат, успіх.

Узяла [Оксана] голку, протягла нитку, та й забула узлика зав'язати, та сіла край віконця і давай би то шити. Знай виводить та виводить... і спіху нема (Г. Квітка-Основ'яненко).

(1) Не к спі́ху, рідко – немає необхідності поспішати з чим-небудь, щось не потребує негайного виконання.

– Я вірю, що ви не забудете занести [книгу] до вашого від'їзду. – Я можу навіть завтра. – Ні, ні. Зрештою, це ж не к спіху. Ви занесете її перед самим вашим від'їздом (А. Головко).

○ (2) Без спі́ху – те саме, що Без по́спіху (див. по́спіх).

– Тепер, – каже Дуб, – скористуємось ми: Зостануться з нами охочі, А решта, без спіху, нехай по черзі За плесом зника в кучерявій лозі (М. Старицький);

Можна принаймні цигарку без спіху викурити (А. Головко).