сріблитися

СРІБЛИ́ТИСЯ, и́ться, недок.

1. Набувати кольору і блиску срібла (у 1 знач.), ставати сріблястим.

Довга смуга води сріблилася проти сонця (Іван Ле);

Павутиння .. сріблиться у променях, наче осені сивії кучері (Н. Забіла);

// Виділятися з-поміж чого-небудь, на чомусь сірувато-білим кольором, виблискуючи, як срібло.

Золотилася пшеничка, сріблилося жито, ой здержи час жнива, доле, ой вернися, літо! (Уляна Кравченко);

На вітах похилених іній сріблиться (П. Воронько);

На вербі срібляться котики, І став холодний посинів (М. Рильський);

Над Павлом .. блакитне небо, лиш де-не-де срібляться легесенькі прозорі хмаринки (А. Хижняк);

Намистинки роси сріблились на стрільчатому листі пирію (В. Дрозд);

// також чим.

[Річард:] Вітрилами срібляться кораблі, од видноколу плинучи до міста (Леся Українка);

Сріблиться мінливо листям молодий осиковий гай (Ю. Збанацький).

2. перен. Сивіти, блищати сивиною.

Потер [Аркадій Петрович] долонею груди, де густо сріблились тонкі волосинки (М. Коцюбинський);

Хоч скроні вже срібляться, а з виду капітан ще моложавий (О. Гончар);

Над чолом, між густим волоссям сріблилися білі нитки (Б. Лепкий);

// Ставати помітним (про сивину).

Сріблиться уже сивина у волоссі, Уже за горою юнацтва літа (Л. Первомайський).

3. перен. Звучати мелодійно-дзвінко, чисто (про звук, голос, сміх і т. ін.).

Чого світання так ясніє в полі І ген сріблиться пісенька дзвінка? (М. Стельмах).

4. Пас. до срібли́ти.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me