старик

СТАРИ́К, а́, ч.

1. Чоловік, що прожив багато років, досяг старості.

Там [у пеклі].. Були пани і мужики, Була тут шляхта і міщани, І молоді, і старики (І. Котляревський);

Весь аул від малого до старого збігся до саней. Старики, діти й жінки з острахом і цікавістю довго дивилися на вовків (З. Тулуб);

Невисокий, з поголеним сухорлявим обличчям старик у темно-зеленому довгому сюртуці, з шовковою хусткою на шиї вийшов до молодих людей (О. Іваненко);

// фам. Уживається як пестливе звертання до давнього приятеля, товариша.

[Книш:] Старик, бутерброда хочеш? [Охріменко:] Ні, мабуть, одбило апетит (І. Микитенко);

// розм. Батько похилого віку або старий.

– Так, виходить, живий і батько ще? – перебив його Мусій .. – Да, старик у нас бойовий. Та не такий і старий він іще, шістдесят з чимось... – і замовк (А. Головко).

2. тільки мн. Старі люди (чоловіки і жінки).

Обсядуть його старики, слухають, що він розказує про саранчу, як колись налітала у старовину (Г. Квітка-Основ'яненко);

Нарешті всі зібралися і рушили. Молодь верхи на конях, старики на гарбі (Григорій Тютюнник);

// розм. Батько і мати; батьки.

Заярним дуже хотілося онука, у стариків так радісно билося серце, коли вони бачили у когось на руках малятко (А. Хорунжий).

3. розм. Людина, що має великий досвід у чому-небудь, давно займається чим-небудь.

Молодший лейтенант Теличко був ветеран, “старик”, з ним Сагайда не раз потрапляв у скрутні перепалки (О. Гончар).

4. Старе русло річки.

В плавнях серед мокрих лук і боліт проходять численні старики та протоки (з наук. літ.);

Уже хмари внизу над землею і тіні хмар. Дніпро з притоками, стариками, старицями поснувався по землі (О. Довженко);

Колись тут був старик, але потім він змілів (Ю. Мушкетик).