1. Словник української мови у 20 томах

сторопілий

СТОРОПІ́ЛИЙ, а, е, розм.

1. Дієпр. акт. до сторопі́ти.

Саня швидко рушила до селища. Сторопілий від такої несподіванки, юнак ніби прикипів до землі (Ю. Шовкопляс);

// у знач. прикм.

Гриша клубком підкотився до сторопілого бандита і схопив його за ноги (Л. Смілянський);

Загледівши за Валериковим плечем сторопілого Данька, він одразу вгадав у ньому людину степову, далеку від всієї цієї механіки (О. Гончар).

2. у знач. прикм. Який виражає розгубленість, збентеження, переляк.

Сторопіле обличчя;

Сторопілі очі.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. сторопілий — (який розгубився з певного приводу) оторопілий, переляканий, остовпілий. Словник синонімів Полюги
  2. сторопілий — сторопі́лий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  3. сторопілий — див. зляканий; приголомшений; розгублений Словник синонімів Вусика
  4. сторопілий — -а, -е, розм. 1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до сторопіти. 2》 у знач. прикм. Який виражає розгубленість, збентеження, переляк. Сторопіле обличчя. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. сторопілий — СТОРОПІ́ЛИЙ, а, е, розм. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до сторопі́ти. Саня швидко рушила до селища. Сторопілий від такої несподіванки, юнак ніби прикипів до землі (Шовк., Інженери, 1956, 113); // У знач. прикм. Словник української мови в 11 томах